ВИДАТНІ ПОЛТАВЦІ, ЯКИХ БАЧИЛИ ПІСЛЯ СМЕРТІ
Містика в усі часи викликала в людей суперечливі почуття: острах, настороженість і недовіру з одного боку, та зацікавленість, подив і підсвідоме захоплення з іншого. Усе, що люди не могли пояснити,
вважалось позаземним, надприроднім. З давніх давен під містикою розуміли явища, націлені на встановлення зв’язку з потойбічним світом і надприродними силами. У випадку, коли метою містичної практики були прямий зв'язок чи єднання з Богом і божественними силами, ці дії називали релігійною містикою, а ворожба, забобони, алхімія, окультизм і таке інше відносили до нерелігійної.
А от як схарактеризувати такі містичні явища, коли людина, смерть якої стала загальновідомим фактом, знову була помічена у нашому світі? Що це: божественне воскресіння, окультизм чи звичайні чутки?
Приміром, творець всесвітньовідомого твору «Мертві душі» небезпідставно побоювався, що його поховають живцем. Про це недвозначно свідчать рядки з його заповіту: «Заповідаю тіла мого не ховати доти, поки не з’являться явні ознаки розкладання. Згадую про це тому, що вже під час самої хвороби находили на мене хвилини життєвого оніміння: серце і пульс переставали битися».
Гоголь був похований опівдні 24 лютого 1852 року в четвер. «Довго я дивився на померлого, - писав один з його лікарів Тарасенков, - мені здавалося, що обличчя його виражало не страждання, а спокій, ясну думку, понесену в труну».
А через 79 років, 31 травня 1931 року, Гоголя було таємно, злодійкувато видобуто з могили.
Те, що побачили під час тієї ексгумації, наче свідчило про те, що заповіт письменника не було виконано, що його поховали у летаргійному стані, він прокинувся у домовині і пережив кошмарні хвилини нового вмирання.
— Труну знайшли не відразу,— розповідав письменник В. Лідін студентам Літературного інституту,— вона виявилась чомусь не там, де копали, а дещо віддалік, осторонь. А коли її видобули з-під землі — залиту вапном, з вигляду міцну, з дубових дошок — і відкрили, то до серцевого трепету присутніх домішалось ще й здивування. У домовині лежав кістяк з повернутим набік черепом. Пояснення цьому ніхто не знаходив. Кому-небудь забобонному, напевно, тоді подумалось: «Оце так бідолаха — за життя нібито не живий, і після смерті не мертвий,— ця дивна велика людина».
Скептики знайшли логічне пояснення повороту черепа. За їхньою версією першими підгнили у труни бічні дошки, віко під вагою грунту опустилося, надавило на голову мерця, і та повернулась набік на так званому «атлантовому хребці».
Та з часом з’явилися інші чутки. Нібито черепа в труні не виявилось, а останки Гоголя починалися з шийних хребців; весь каркас скелета було вміщено в добре збережений сюртук тютюнового кольору... Коли та за яких обставин зник череп Гоголя, лишається загадкою. На початку розкриття могили на малій глибині значно вище від склепу із замурованою домовиною було виявлено череп, та археологи визнали його таким, що належав молодій людині.
На Полтавщині у Диканці, мешканці якої наснажували митця на містичні твори, побутує думка, що Гоголь живий і блукає світом. Адже в Миргороді нібито бачили, як на міському вокзалі спинився загадковий потяг-привид, що курсує полтавським краєм, і тоді з вікна одного з його старовинних вагонів визирнув їхній легендарний краянин.
А ось доля іншого нашого земляка Юрія Кондратюка, ім’ям якого називають у світовій науці обчислену ним траєкторію польоту людини на Місяць, і кратер на зворотному боці цього супутника Землі.
Насправді вченого звали Олександр Гнатович Шаргей. Народився він у Полтаві, де виховувався у бабусі й нерідного діда. У 1916 р. студента Олександра Шаргея призвали у дійові частини царської армії. Після повалення царизму в Росії його, по дорозі додому, мобілізували до війська генерала Корнілова, а після приїзду в Київ - до Денікіна. Олександр звідти втік. Коли прийшли червоні, він довго переховувався, бо для нової влади царський офіцер – це класовий ворог. А в 1921 р. родичі майбутнього вченого роздобули йому документи померлого від сухот земляка – Юрія Кондратюка. Так Олександр Шаргей став Юрієм Кондратюком.
Коли у 1941 р. спалахнула війна, вчений жив і творив у столиці Радянського Союзу. Він не підлягав мобілізації, але пішов добровольцем обороняти Москву у лавах народного ополчення як рядовий роти зв’язку 21-ї дивізії. У 1942-му в ході одного з боїв снарядом перервало телефонний дріт. Кондратюк, тоді вже помічник командира взводу, вирушив на пошуки місця розриву, щоб поновити зв’язок. І більше його не бачили. Але після війни записи Кондратюка якимсь дивовижним чином опинилися в німецьких архівах. Більше того, рукопис у машинному мастилі з розробками багатоступеневої ракети, скафандру, керування ракетою за допомогою гіроскопа, згодом знайшли у Бібліотеці Конгресу США, а звідти він потрапив у проект «Аполлон» і відкрив людству шлях на Місяць. Гадають, що науковець потрапив у німецький полон, пізніше був перевезений до Берліну, де навіть співпрацював із розробником ракети ФАУ-2 Вернером фон Брауном.
Не менш цікаві історії поширені і про Олега Кошового, одного з керівників підпільної антифашистської організації «Молода гвардія» у м. Краснодоні на Луганщині. Народився він 1926 року в місті Прилуках колишньої Полтавської губернії. Невдовзі після народження хлопця його сім’я переїхала до Полтави. А в голодний 1933 рік Олег з батьками переїжджають до міста Краснодон, де в роки Другої Світової хлопець влився до лав «Молодої гвардії».
Як відомо, підпільника Кошового було викрито, схоплено і розстріляно фашистами у Гримучому лісі 
неподалік сусіднього з Краснодоном міста Ровеньки, а його тіло було скинуто в шурф шахти. Пізніше, коли Олега відшукали, його важко було впізнати.
Мати іншого молодогвардійця Сергія Тюленіна згадувала, що десь у 1946 р. у будинку Кошових помітили хлопця, схожого на Олега. «Сирота з Одеси, батьків німці закатували, дійшов до нас. Не виганяти ж! Я його на місце Олега за сина прийняла», - нібито пояснювала людям Олена Кошова. Незабаром до матері Олега прибула комісія з’ясувати, хто це насправді, але хлопець зник. «Прогнала. Виявився хуліганом», - заявила вона тоді. У 1987 р., коли Олена Кошова померла, на її похороні краснодонці впізнали в юрбі її постарілого сина Олега. Хоча є версія, що то був актор Володимир Іванов, який втілив образ Кошового у фільмі «Молода гвардія».
Правда все це чи вигадка, містика чи реальність, сьогодні, на жаль, з’ясувати вже неможливо. Але хочеться вірити, що люди, які були геніальними письменниками, художниками, ученими, після фізичної смерті залишаються жити. Хоча б у своїх творіннях.
