Походження назви Полтава
Ще в давнину вважалося, що обрати ім’я людині – це теж саме, що обрати їй долю. В імена вкладався глибокий сакральний та естетичний зміст, у них вияскравлювалась краса й уява, мудрість і любов вільної народної душі. Досі вважається, що вони можуть впливати на характер і життя носія, ба навіть змінювати долю.
Саме тому дівчинці, яка мала світле волосся, давали ім’я Світлана. Якщо багато односельців приходило вітати щасливих батьків з народженням донечки, їй давали ім’я Людмила, себто людьми люблена, мила. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину, і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богдан, Богодар), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл, Добриня).
Схожа ситуація і з назвами різних населених пунктів України. Але сотні і тисячі років історії часто
приховують від нас причини, умови, обставини, які вплинули на появу імені міста чи села. Споконвіку люди не були байдужі до назв своїх поселень. Про це свідчать не лише літописи, в яких часто пояснюються причини (здебільшого легендарні) появи назви міста, але й значно давніші писемні й усні перекази багатьох народів.
Серед назв міст і сіл є багато непрозорих, незрозумілих нам сьогодні. Їх намагалися пояснити, витлумачити — так з'являлися легенди й перекази, які йдуть не від історичних подій до слова-назви, а навпаки — від сучасної назви до історії, зазвичай вигаданої.
Походження назви міста Полтава теж оповите вуаллю таємничості. Існує кілька версій походження, кожна з яких по-своєму цікава.
У давньоруському Іпатіївському літописі перша згадка про поселення на місці сучасної Полтави під назвою "Лтава" зустрічається під 682 роком за Візантійським календарем від так званого Сотворіння світу Богом. Цей календар існував у нас з кінця X ст., з часу прийняття Київською Руссю християнства й остаточно замінений сучасним календарем від Різдва Христового з 1 січня 1700 р. (7208 року).
Багато вчених перераховували цю дату з календаря від Сотворіння світу на наше сучасне літочислення від Різдва Христового. Так була визначена дата першої літописної згадки про Полтаву - 1174 рік.
У цьому році князь Ігор Святославович Сіверський, переслідуючи орди половецьких ханів Коб'яка і Кончака, переїхав Ворсклу біля Лтави і рушив у напрямку Переяслава, де його дружина завдала поразки половцям.
Одні вчені вважають, що назва міста Полтави походить від назви річечки Лтава (По-Лтава), правої притоки Ворскли, що текла Мазурівським яром на Поділ (з 1950-их років Лтаву взято в труби, і тепер вона тече під землею).
Полтавський історик Л.В. Падалка спершу висунув теорію походження сучасної назви міста від слів "плот", "плести", "плетінь", що означало укріплення, обплетене тином, але пізніше дійшов до висновку, що назва має скіфсько-сарматські корені.
Скіфи і сармати проживали на нашій території протягом століть і залишили на українській землі близько 600 географічних назв, у тому числі й назву річки Ворскла, що в перекладі означає "біла вода".
Можливо, Лтава, Олтава скіфсько-сарматського іраномовного походження. У східних народів слова "ол", "ул" означають "місто", "поселення". Слово ж "таві" в грузинській та осетинській мовах (а осетини є нащадками скіфів та сарматів) означає "виток річки". Тож, у перекладі на українську мову ця назва може означати "поселення біля витоку річки", "місто на горі". Подібні назви зустрічаються на шляху слідування скіфів та сарматів, які під час Великого переселення народів йшли на Захід, у Центральну та Західну Європу.
За іншою версією, назва Полтава може бути українізованою формою давньобулгарської назви Балтавар. В останні десятиліття завдяки дослідженням учених стало відомо, що в часи існування на українських землях багатоплемінного державно-політичного об'єднання під назвою Велика Булгарія, на місці Полтави уже було поселення в VII столітті. Найбільшого розквіту Велика Булгарія набула за хана-володаря Кубрата, який з 619 року був співправителем свого дядька Органи, а з 620 року до кінця 60-х років VII ст. н.е. - самостійним правителем.
Кубрат переніс столицю із Приазов'я у Подніпров'є, а місцем відпочинку після боїв стала його резиденція, яка знаходилась у поселенні Балтавар на території сучасної Полтави. Із стратегічної точки зору це було чудове місце для відпочинку: пагорби, ліси, річки. Назва "Балтавар" у перекладі з давньобулгарської мови тюрків означає "володар", яку, можливо, місцеві жителі пізніше залишили, дещо видозмінивши для простоти вимови.
Кубрат - володар Великої Булгарії і перший відомий володар нашого міста в ті далекі часи - був високоосвіченою людиною свого часу. У 619 році Кубрат прийняв християнську віру і отримав високе звання патриція. Давні булгари володіли мовою тюрків та аланською і спорідненою з нею слов'янською. Оскільки Кубрат навчався і прожив багато років при дворі візантійського імператора, де панівною була латинська мова, а згодом грецька, то володів і ними.
У похованні Кубрата в 1912 році археологи знайшли поблизу села Мала Перещепина Полтавської губернії золоті та срібні речі IV-VII ст. н.е. візантійського та перського походження вагою близько 75 кг. Цей найбагатший скарб на Європейській території часів Середньовіччя зберігається в Ермітажі в С.-Петербурзі.
У 1238-1239 рр. монголо-татарські орди хана Батия захопили середнє Подніпров'я, зруйнували багато населених пунктів. Вірогідно, тоді монгольські завойовники зруйнували і Лтаву, бо досить довгий проміжок часу про неї немає ніяких відомостей.
Сучасна назва нашого міста зафіксована вже в часи Великого князівства Литовського. Як свідчать литовсько-руські документи, у 1430 році великий князь литовський Вітовт подарував Полтаву, Глинськ та Глиницю (Опішню) своєму васалові – татарському мурзі Лександі Мансурксановичу.
У XVII столітті з 1648 року Полтава стала центром полтавського полку – складової частини козацького війська. У воєнних діях проти польської шляхти прославив своє ім'я та місто Полтаву полтавський полковник Мартин Пушкар – побратим і однодумець Богдана Хмельницького.
А спостережливі люди, певно, не раз відзначали про себе, наскільки співзвучні назви річок Лтава в Полтаві, Влтава в Празі (не забуваймо і про львівську Полтву!). На думку філолога Станіслава Губерначука, слово "лтава" споріднене зі словом "лити, литись"! "Лтава" - це "та, що лита, льється, лиється"!!! "Лтава" або й "литава, латава" - давній синонім слова "ріка - текуча вода", напевно, більш ранній, який потім чомусь був витіснений новим словом "ріка". Отож, треба шукати зв’язок зі словом "лити" слів "полтава", "полтва" і подібних до них за змістом і звучанням.
Їх виявилося немало, ось наприклад, слова: "плотва" - річкова риба, "плотина" - річкова запруда, "пліт, плот" - від "по литому, по лтаві" - плавзасіб, "плитко" - теж від "по литому" - тобто не глибоко, можливо теж саме може означати вислів "води по литки" :) , "плита" - від "по литому" - тобто там де не глибоко - місце, на яке можна стати, опертись у воді чи у болоті, "б(п)олото" - поли(о)та земля, "полоскати" - мити що-небуть у воді - лтаві, "плескати" - хлопати по поверхні води з характерним звуком, "плесо" - поверхня води, озера, ріки, але ж не моря.
Цю фонетичну подібність, зокрема, зауважив і письменник Юрій Андрухович, який вважає такі збіги невипадковими. Можливо, саме тому в одній зі своїх книг він розмістив один за одним спогади про Полтаву і Прагу, котрі об’єднують річки.
