ПОЛТАВЩИНА У ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ 1812 РОКУ

У 1845 році Тарас Григорович Шевченко подорожує Полтавщиною. На ярмарку в Ромнах він познайомився з пирятинським поміщиком Левом Свічкою, у маєтку якого, в Городищі під Пирятином, гостював три дні. Під впливом розповідей господаря про свого батька - пирятинського полковника Миколу Свічку, організатора і командира 6-го піхотного полку, який брав участь у війні 1812 року, та й про себе самого, тоді дванадцятирічного хлопця, який разом із батьком брав участь у походах, Тарас Шевченко пише російськомовну повість "Близнецы":

"Наконец разрешился от бремени своими чудовищами - чадами страшный 1812 год.... из конца в конец по всему царству раздался клич, чтобы выходил и стар и млад заливать вражеской кровью великий пожар московский.

Достиг этот судорожный клич и до пределов нашей мирной Украины. Зашевелшася она, моя родная маты, зашевелилося охочекомонное й охочепешее ополчение малороссийское. Не выдержал мой юноша, разбил псалтырь и гусли.

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат.

                          І.П.Котляревський, "Енеїда"

Бежал, и в городе Пирятине записался в полк под началом пирятинского полковника Николая Свички".

Що примусило українців стати на захист Російської імперії?

Царський уряд всіляко намагався залучити якомога більше українців до військових дій. Саме тому цар не скупився на слова. У відповідь на урядову обіцянку відновити козацтво як військову силу, на Полтавщині у липні 1812 року формуються дев'ять кінних козачих полків, кожен із яких повинен був складатись з 8 ескадронів по 150 чоловік. Генерал-губернатор Полтавської губернії Я.І.Лобанов-Ростовський призначає пункти, де йшло формування козацьких полків:

·              Полтава;

·              Горошин (сучасне с.Горошине Семенівського району);

·              Веприк (тепер Гадяцький район);

·              Комишна (сучасне с.Комишня Миргород­ського району);

·              Срібне (сучасне село на Сумщині):

·              Яготин та Пирятин.

Формування 5-го .козацького полку в містечку Горошин Хорольського повіту доручили І.П.Котляревському.

І.П.Котляревський 12 років перебував на військовій службі в російській армії і в 1808 році вийшов у відставку в чині штабс-капітана. Після невдалих спроб знайти цивільну службу в Петербурзі повернувся до Полтави, де отримав посаду наглядача будинку виховання дітей незаможних дворян.

Полтавський генерал-губернатор Я.І.Лобанов-Ростовський залучає І.П.Котляревського до формування 5-го козачого полку в Горошині як відставного офіцера. На початку серпня 1812 року, залишивши саму стареньку матір, Іван Петрович подався до Горошина і вже 10 серпня почав прийом козаків.

Про те, як йшли справи по формуванню полку. Іван Петрович сповіщав генерал-губернатора у своїх листах: "... люди, принятые мною, хороши, стариков нет и очень молодых мало, большею частью поступают в казаки с удовольствием..."

Закінчується лист проханням письменника після закінчення формування полку повернути його в рідну Полтаву, а не відсилати з полком на війну.

За участь у подіях війни 1812 року Івана Петровича було нагороджено медаллю, підвищено до чину майора, нагороджено пансіоном на 500 карбованців. В літературному музеї письменника зберігається прапор 5-го  козачого  полку, медаль Івана Петровича "За участь у війні 1812 року", листи до полтавського генерал-губернатора.

В ужасах войны кровавой

Я опасности искал.

Я горел бессмертной славой.

Разрушением дышал;

И, в безумстве упоенный

Чадом славы бранных дел.

Посреди грозы военной

Счастие найти хотел!..

Ці рядки чудової лірики героя Вітчизняної війни 1812 року Дениса Давидова якнайкраще описують життєвий шлях нашої землячки, першої жінки-офіцера російської армії Надії Дурової.

Н.А.Дурова (1783-1866 рр.). Народилася в с. Велика Круча (тепер Пирятинський район). Батько - російський офіцер, мати - дочка полтавського багатія Олександровича. Негаразди у власній сім'ї змусили 24-річну жінку покинути чоловіка, сина, записатися в російську армію під чоловічим ім'ям Соколов, пізніше Олександров.

У російській армії з 1807 року. Учасниця боїв під Фріландом, Смоленськом, Бородіном, де була контужена і тоді всі дізналися, що хоробрий офіцер Соколов - жінка. За участь у війні 1812 року нагороджена Георгіївським хрестом, деякий час була ад'ютантом М.І.Кутузова.

У відставку пішла 1817 року в чині штабс-капітана. Проживала у м. Сарапулі (Удмуртія), довгий час носила чоловіче ім'я, одяг, мала звички чоловіка. Автор мемуарів "Кавалерист-девица", уривок із яких надруковано в журналі "Современник" у 1836 році за сприяння О.С.Пушкіна.

Займалася благодійництвом, померла в м. Єлабузі (неподалік від Самари), де їй встановлено пам'ятник. Образ Н.А. Дурової покладено в основу художнього фільму "Гусарская баллада" та відомої театральної комедії "Давным-давно".

Серед інших наших земляків, які брали участь у російсько-французькій війні 1812 року, відзначилися:

Неверовський Дмитро  Петрович  -  син сотника із с.Прохорівки Золотоніського повіту (тоді Полтавська губернія) - командир 27-ї дивізії, у складі якої був Полтавський полк, учасник Бородинського бою, загинув у Німеччині під час закордонних походів російських військ.

Штабс-ротмістр П.М.Капцевич - учасник боїв під Смоленськом, Бородіно.

Генерал-майор князь П.С.Жевахов -уродженець містечка Білики Кобеляцького повіту, який стояв на чолі Полтавського народного ополчення.

М.П.Свічка - організатор і керівник 6-го козачого полку, який формувався у Пирятині.

Муравйов-Апостол Сергій Іванович - нащадок українського гетьмана Данила Апостола. Часто відвідував родинний маєток в с. Хомутець на Миргородщині. За участь у війні нагороджений Золотою шпагою за хоробрість, майбутній декабрист.

           Івана Федорович Паскевич, народився у м.Полтаві 1782 року. Походив із відомого козацького старшинського роду. Пройшов всю війну 1812 року, заслуживши прізвисько "Хоробрий". За роки довгої і вірної служби російському самодержавству дослужився до вищого генеральського чину генерал-фельдмаршала. Будучи намісником на Кавказі, пізніше у Польщі, придушував визвольний рух, проводив політику русифікації, стояв на чолі військ, які душили австро-угорську революцію 1848-1849 рр.

Автор статті Валерій Анікеєнко ( http://orenda.pl.ua )