Полтавщина на світовій арені спорту
Ще за часів Київської Русі фізичне виховання було одним з основних видів щоденної діяльності людей: у підготовці до праці, при виконанні оборонних функцій, у проведенні обрядів. На ранніх етапах свого розвитку воно відображало особливості життя українського народу через фізичні вправи, ігри та розваги, що пов'язані з полюванням, ловлею звірів, риби. Це були вправи та ігри, що нагадували стрільбу з лука, 
метання каміння в ціль і на дальність, накидання аркану на дикого коня, метання списа у ведмедя, поєдинок із биком. Були фізичні вправи та ігри, що відтворювали рухи під час різноманітної роботи, ігри: "Мак", "Огірочки", "Гречка", "Коваль", "Печу хліб" та ін. Особливу популярністю мали такі фізичні вправи, що були спрямовані на підготовку до військових дій: їзда верхи на конях, веслування на човнах, перехід через яр чи річку по стовбуру дерева, переховування на дні річки за допомогою очеретини, стрільба з лука в ціль, метання сокири, фехтування, вправи з м'ячем, плавання, володіння шаблею, рукопашна боротьба. Також проводилися вправи та ігри, пов'язані з обрядами й святами народного календаря. Вони включали танці, стрибки через вогонь у холодну воду, імітували рухи тварин.
Застосовувалися вправи з психофізичної підготовки на виховання сміливості, витривалості, хоробрості: вміння переносити голод, холод, спрагу, спеку; загартування повітрям, водою, землею; дотримання посту.
Традиції фізичного та психофізичного загартування молодих українців особливо підтримувалися в часи козацтва. Надбання нашого народу у фізичному вихованні не втрачають свого значення і сьогодні.
Розвиток спортивного руху на Полтавщині починається з появою на початку XX століття Сокольських спортивних організацій: у м. Кременчуці – купецько-чиновницького яхт-клубу, а в м. Полтава – клубу велоспорту і кількох футбольних команд. В команді "Сокіл" грала переважно офіцерська молодь, в команді "Альфрад" – діти чиновно-торговельної верхівки, клуб "Макабі" був клубом єврейських купців. В цей період у Полтаві була єдина робітнича футбольна команда "Поділ", в якій грали залізничники. В таких умовах до "великого" спорту із простого народу доходили лише одиниці. Як правило, це були сильні від природи люди, які без спеціальної підготовки вражали своїми результатами та рекордами.
Так, уродженець с. Красенівки Золотоніського повіту колишньої Полтавської губернії 
Іван Максимович Піддубний (1874-1949 pp.) протягом 1905-1910 років ставав шестиразовим чемпіоном світу з вільної боротьби. Першим із борців Росії він виїхав за кордон на змагання, одинадцять разів виходив на килим "Казино де Парі" і одинадцять разів перемагав. Провів дві тисячі боїв. У 1905 році став чемпіоном світу серед борців-професіоналів. Залишив килим у 70 років.
Прославив себе і свою землю борець із села Кирияківки, що на Глобинщині, Юхим Іванович Білоус (1884-1956 pp.). У пошуках заробітку юнаком він поїхав до Одеси, звідки і почався його шлях на арени світу. Ю.І. Білоус не знав поразок на килимах Парижу, Лондону, Нью-Йорку, Токіо. Повернувшись на батьківщину, працював у колгоспі і тренував сільських борців. Тепер у селі Кирияківці проводяться змагання на приз Ю.І. Білоуса.
Боротьба була чи не найпопулярнішим видом спортивних змагань у дореволюційній Полтаві, і тому тут досить часто влаштовувалися турніри борців, у яких брали участь всесвітньо відомі спортсмени-професіонали: Іван Піддубний, Іван Шемякін, «Чорний Алі», «Дуванжис» та ін.
З початку XX століття у Полтаві стає популярним і велоспорт. Після відкриття циклодрома Г.З. Хальфана на вул. Кобеляцькій (нині вул. Фрунзе) з 1910 року розпочалися регулярні гонки за участю кращих велосипедистів України, Росії та зарубіжних країн. Першим, а потім неодноразовим переможцем велозмагань був службовець з Полтави П.Ф. Коваленко.
Значним кроком у розвитку фізичної культури на Полтавщині було залучення до міських клубів сільських жителів. Так, у 1911 році в міське товариство "Сокіл" були прийняті учні земських шкіл Полтавського повіту. Це були, перші сільські "соколи" Полтавської губернії.
З 1911 року в Полтаві діяв аероклуб, прийнятий до Всеросійського повітряно-плавального союзу. Його гостем був перший вітчизняний, пілот С.І. Уточкін. У 1886—1891 роках навчався в Одеській Рішельєвській гімназії. Виконав кілька польотів на повітряній кулі (Одеса, 1907). Гастролював у Єгипті, літав над Сахарою. Випробовував планери. У 1910—1911 роках здійснював публічні польоти в Росії та за кордоном. 15 березня 1910 року в Одесі здійснив свій перший політ на літаку "Фарман-4". Літав у Києві — 21 і 24 квітня 1910 року. У серпні 1910 року Уточкін — льотчик-випробувач заводу "Дукс" (Москва).
1911 року склав біплан за типом "Фармана", на якому літав у багатьох містах Російської імперії (зокрема, в Житомирі, Ніжині) і за кордоном. Було знято документальний фільм "Польоти Уточкіна з пасажирами в Кам'янці-Подільскому".
Після закінчення громадянської війни перші спортивні змагання на Полтавщині організовувались і проводились за виробничим принципом серед друкарів, освітян, харчовиків, залізничників тощо). Як і у всій країні, ці осередки називалися ім’ям легендарного ватажка римських гладіаторів Спартака – спартаківськими, а змагання назву з 1903 року – спартакіади.
У 20-30 роки на Полтавщині набули активного розвитку стрілецький, лижний, парашутний спорт, футбол.
Саме зародження та поширення олімпійського руху безпосередньо пов’язане з Олексієм Бутовським. Відомий теоретик, методист, новатор, член МОК. Саме він стояв біля витоків сучасного олімпійського руху, 1984 року став членом установчого з‘їзду Міжнародного атлетичного конгрессу, на якому було піднято питання проведення всесвітніх олімпіад.
Щедра полтавська земля подарувала світу талановитих майстрів спорту. Людмила Володимирівна Руденко народилася 27 липня 1904 року в місті Лубни Полтавської губернії. У 1925 р. стала чемпіонкою України з плавання, проте в історію спорту ввійшла як шахістка: друга в історії шахів та перша серед радянських шахісток чемпіонка світу; міжнародний гросмейстер (1976), міжнародний майстер серед чоловіків (1950), заслужений майстер спорту СРСР (1953).
Ще одним «повелителем дошки», був полтавчанин, Марат Михайлович Коган (1924, Полтава - 1990, Київ), шашист. Майстер спорту СРСР (1941), Міжнародний майстер по стоклітковим шашкам (1966). В 1942-1945 р. – на фронті. Чемпіон СРСР по російським шашкам (Москва, 1949), чотири рази завойовував 2-е місце, один раз 3-е, брав участь в 9 чемпіонатах країни. Переможець Першого міжнародного турніру по стоклітковим шашкам (Москва, 1956).
Гімнастка Ніна Анатолівна Бочарова народилася в селі Супрунівці Полтавського району у 1924 році. Однієї з перших спортсменок дона досягла визначних, результатів і стала гордістю полтавців. На XV Олімпійських іграх у Хельсінках у 1952 році здобула дві золоті медалі: в командному заліку і у вправах на колоді, через два роки вона стала чемпіонкою світу в командних змаганнях.
У 50-ті роки, перші кроки у великий спорт розпочав полтавець легкоатлет Леонід Бартеньєв, 1933 року народження, випускник школи №25 міста Полтави. На Олімпіських іграх в Мельбурні в 1956 році і у Римі 1960 року в складі збірної команди СРСР в естафеті 4х100 метрів завоював "срібло". Крім того, Л. Бертеньєв був десятиразовим чемпіоном СPCP у бігові на короткі дистанції ї став першим iз полтавців заслуженим майстром спорту в СРСР.
Олімпійським чемпіоном став лубенчанин В. Романенко (Мельбурн, 1956 рік) – стрільба з гвинтівки. Він був восьмиразовим чемпіоном і рекордсменом світу.
К. Куришко (Нагірна) із села Веприк Гадяцького району стала олімпійською чемпіонкою в 1972 в Мюнхені (гребля на байдарці-двійці). В 1971 році вона стає чемпіонкою світу і Європи.
У 1972 році в Мюнхені олімпійським чемпіоном з сучасного багатоборства став Б. Оніщенко, уродженець села Березники Хорольського району. Він був чемпіоном світу в 1969, 1972
роках.
Кременчужани Н. Ткаченко (легкоатлетичне багатоборство) та В. Кісельов (штовхання ядра) стали олімпійськими чемпіонами в 1980 році в Москві. Наш земляк Г. Прокопенко з м. Кобеляк в 1964 році на олімпіаді в Токіо був нагороджений срібною медаллю, яка стала першою в історії радянського плавання серед чоловіків-олімпійців.
Крім того, учасниками олімпійських ігор стали плавці з Полтави Л. Гребець і Є. Михайлов (Мехіко, 1968 рік), Тамара Дунайська (Пангелова) в Мюнхені в 1972 році, полтавець В. Стерлик був учасником 3-х олімпіад: в Токіо (1964 p.), в Мехіко (1968), в Мюнхені (1972).
Учасниками Олімпійських ігор в 1988 році був полтавець В. Очкань (легка атлетика) та С. Копчикова (плавання).
Копчикова Світлана Глібівна, 1967 року народження, розпочала займатися плаванням з 7 років в басейні "Дельфін" м. Полтави. В 1977 році виконала норматив кандидата в Майстри спорту. В 1983 році на чемпіонаті Європи в Італії виконала нормативи майстра спорту СРСР та майстра спорту міжнародного класу. В 1982 році на юнацькій першості Європи в м. Інсбруку завоювала дві золоті і одну срібну медалі. В 1985 році на Всесвітній Універсіаді в Японії завоювала три золоті медалі. В 1988 році на XXІII Олімпійських іграх в Сеулі зайняла п'яте місце. Всього за свою спортивну кар'єру з 1983 по 1990 роки вона ставала тридцять разів чемпіонкою СРСР, встановила 33 рекорди України. Учасниця багатьох міжнародних змагань. Має 160 медалей та нагород.
Яскраву сторінку в історії світового волейболу залишив Кузнєцов Андрій Іванович – вихованець
полтавської ДЮСШ №2. У складі збірної команди ДЮСШ тричі ставав чемпіоном України серед школярів. В 1984 році був чемпіоном Всесоюзної спартакіади школярів. У 1984 році в складі збірної СРСР виграв першість Європи, а в 1985 році став чемпіоном світу серед юнаків і отримав високе звання "Майстер спорту міжнародного класу". У 1985 році – чемпіон Європи і світу, срібний призер Олімпійських ігор в Сеулі, гравець збірної команди світу в 1991 році, кращий волейболіст Європи 1992 року. У 1994 році трагічно загинув в автомобільній катастрофі. В пам'ять про видатного спортсмена полтавська ДЮСШ №2 щороку проводить його Меморіали, в яких беруть участь найсильніші команди України та інших держав. Певні успіхи були у футболістів Полтавщини. Полтавці володіли кубком України у 1956 році, мали золоті медалі на третіх міжнародних іграх сільських спортсменів соціалістичних країн у 1957 році. Полтавський футбол виховав чимало майстрів, які виступали за команди вищої ліги. А. Штріголь грав за московський «Локомотив», С. Басюк – за «ЦСКА», В. Бардешин – за «Чорноморець», Ю. Рєзник – за «Шахтар», московське «Динамо» і «Спартак», В. Маслов і Ю. Махиня – за київське «Динамо».
Однією з найколоритніших постатей у полтавському футболі є, безперечно, тренер "Ворскли-2" Іван Шарій. За свою 25-річну кар'єру футболіста він зробив неабиякий внесок щодо розвитку як полтавського, так і українського футболу.
Майстер спорту СРСР, майстер спорту України, нападаючий. Народився 24 листопада 1957 року в Полтаві. 1973 р. – чемпіон України серед команд Міністерства освіти у складі ДЮСШ №1. 1976, 1977 pp. – володар призу Спорткомітету СРСР, 1978 р. – володар малої бронзової медалі чемпіонату СРСР серед команд першої ліги, 1988 р. – срібний призер чемпіонату України ("Ворскла"), 1990 р. – бронзовий призер чемпіонату Болгарії, 1996 р. – володар малої золотої медалі за перемогу в чемпіонаті України серед команд першої ліги ("Ворскла"), 1997 р. – бронзовий призер чемпіонату України ("Ворскла"), 1999 р. – срібний призер чемпіонату України серед ветеранів ("Полтавщина").
Заслуженою любов'ю полтавців користувався мотобол. Команда "Вимпел" (Полтава) – чемпіон і неодноразовий призер чемпіонатів СРСР і володар кубка України. Гравці "Вимпелу" постійно залучаються до збірної країни, беруть участь у чемпіонатах Європи. Добре зарекомендувала себе мотобольна команда вищої ліги "Нива" з села Вишняки Хорольського району.
Спортивні досягнення в області пов'язані з високою кваліфікацією і плідною працею тренерів, інструкторів-методистів по спорту, вчителів фізичного виховання. Багатьом з них присвоєні почесні звання. Так, "Заслуженим тренером СРСР" став кременчужанин І. Паламарчук (легка атлетика), звання "Заслуженого тренера УРСР" присвоєно полтавцям: В.А. Агасянсу, А.І. Офату (волейбол), В. Бричкову
(плавання), І.Т. Глушку (легка атлетика), І.Л. Горпинку (футбол), Л.А. Ейдельману, Т. Перській (спортивна гімнастика), О.А. Собку (мотобол), М.Н. Шебітченку (бас-кетбол), П.І. Бутрію (боротьба дзю-до), О.М. Коломійцеву (гребля), Є.М. Беспалько (кульова стрільба), Мацапурі (гребля), В.Я. Бузьку, П.Р. Заславському (легка атлетика).
Високі спортивні результати показують ветерани спорту Полтавщини. Чуб Олена Федорівна народилася 1924 році в с. Яреськах Шишацького району. Працює вчителем фізичної культури. З 1953 по 1979 рік два рази піднімалась на вершину Ельбруса. побувала на найвищих вершинах гір Кавказу, Тянь-Шаню та Алтаю. Не покидає спорту і донині. В грудні 1998 року брала участь під номером 19 у міжнародному матчі п'яти "Кубок ABC", у якому брали участь команди Білорусії, Росії та України, тут вона стала чемпіонкою з бігу на 800 метрів та в спортивній ходьбі на 3 і 5 км. У цьому ж 1998 році брала участь у чемпіонаті Європи серед ветеранів у м. Чесенатіко (Італія) із спортивної ходьби, де зайняла четверте місце. 28 січня 1999 року в м. Сумах на змаганнях на кубок України з лижних гонок на 5 км. Вона зайняла перше місце в своїй віковій групі (70-75 років) і друге місце серед ветеранів спорту всіх вікових груп. На її рахунку срібна медаль чемпіонату світу з легкої атлетики (Англія, 1999 p.), золото Іспанії (2000 p.), три срібні медалі на кубок світу майстрів міжнародного спорту (Австрія, 2000 p.), а також бронзова і дві срібні медалі чемпіонату світу (Австралія, 2001 p.). В Канаді на змаганнях на кубок світу майстрів лижного спорту серед ветеранів 77-річна Олена Чуб виборола золото на дистанціях 10, 15 
та 20 км.
І сьогодні, примножують спортивну славу рідного краю спортсмени, які народились та черпали свої сили з благодатної землі Полтавщини. Їх досягнення славлять Полтавщину як на теренах України, так і за кордоном.
Кращий гравець української Прем’єр-Ліги 2010 - Андрій П’ятов. Нині воротар футбольного клубу «Шахтар» (Донецьк) та голкіпер національної збірної України. 2009 року отримує звання Заслуженого майстра спорту України з футболу. Навчався в Полтавському державному педагогічному університеті, саме в Полтаві розпочав свою професійну футбольну кар'єру, виступаючи за команду "Ворскла". 13 грудня 2006 року «Шахтар» придбав П'ятова у полтавської «Ворскли» за 6 млн 60 тис. гривень, але дозволив полтавчанам залишити воротаря в себе до кінця сезону 2006-07 на правах оренди. Пятов був запасним воротарем збірної України на Чемпіонаті світу 2006 року, до цього був основним воротарем молодіжної збірної України.
Руслан Петрович Ротань, народився 29 жовтня 1981 в місті Полтава, – український футболіст, 
представляє команду «Дніпро» Дніпропетровськ в чемпіонаті України та національну збірну на міжнародній футбольній арені. Перейшов із «Дніпра» Дніпропетровськ до «Динамо» Київ влітку 2005 року. У середині сезону 2007/08 повернувся до «Дніпра».
Вихованець кіровоградської ДЮСШ «Зірка», ДЮСШ «Ворскла» і дніпропетровського спортінтернату. Батько Руслана — Петро Ротань, виступав за «Ворсклу» у 1980-х роках. Двоє братів Руслана Ротаня, Петро та Олексій, також футболісти — виступають у другій лізі.
Перший матч у вищій лізі провів 7 листопада 1999 року — «Дніпро» — «Кривбас». Переможець Кубка України 2006 і 2007. Чемпіон України 2007. За досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу 2006 в Німеччині нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Ще одним яскравим представником спортивного життя Полтавщини, а саме Клубу тайського боксу в Полтаві, є Ігор Торяник – Майстер Спорту України по Муей Тай, дворазовий Чемпіон Світу по Муей Тай серед юніорів, Чемпіон світу по кікбоксингу WAKO серед юніорів, бронзовий призер Чемпіонату Європи по Муей Тай серед юніорів, бронзовий призер Кубка світу серед клубів по К-1, срібний призер Кубка України по Муей Тай. Нагадаємо, що в 2007 та 2008 роках наш спортсмен став чемпіоном світу з тайського боксу. Не дивлячись на пропозиції виступати в професійному спорті і в чемпіонаті «К1», він вирішив залишитись зі своїм тренером і продовжити представляти Полтаву на міжнародних змаганнях.
Спортсмени Полтавщини внесли вагомий внесок у розвиток фізичної культури та спортивного життя, як українського так і світового, й продовжують підіймати планку світового спорту.
Статтю підготував Микола Міщанін
