Полтава – місто на трьох пагорбах
У давнину міста намагались максимально вигідно вписати в навколишнє середовище. Полтава побудована саме за цими законами. Вона лежить у низинній заболоченій заплаві Ворскли та на високому плато її правого корінного берега. Це плато розділене балками на три виступи, які й називаються Інститутською, Івановою та Монастирською горами.
Найпівденніша - Інститутська гора. Ця назва закріпилася вже в XIX столітті завдяки інституту шляхетних дівчат, який відкрили тут у 1818 році. Яка назва була до цього, на жаль, невідомо.
Іванова гора найбільше виступає у заплаву, височіє над рівнем моря на 154 метри. Саме тут у 1917-1918 роках були городище і фортеця, звідси фактично й почалася Полтава. Ця назва також значно
давніша, так гору стали називати вже в XIX столітті через садибу Івана Котляревського. У XVIII столітті вона називалась Подільською через Подільську браму, що вела до Подолу. Тоді цей район був ще передмістям.
Монастирська гора - найпівнічніша. Тут ще на початку XVII століття був заснований монастир. Саме тут русло ріки найближче підходить до берега.
Територію сучасної Полтави прорізає вісім балок і ярів. Інститутську гору підрізає Кобищанський яр, який з'єднується з Очеретянкою та Чамариним яром. Іванова гора відділяється від Інститутської Мазурівською балкою, яка відгалужується у Миколаївський яр. З північної сторони від Іванової гори розпочинається Панянський яр. На північ від нього - Бойків яр, що впадає у 3дихальний яр, котрий відділяє Монастирську гору від основного масиву.
Кобищанський яр називається так через те, що ще в XVII столітті на схили прийшли вихідці з села Кобижичі. Очеретянкою називалися струмок і балка через густі зарості очерету. Від назви Чорний яр виникли навіть прізвища: Чамаренко, Чамара. Назва балки та прилеглої до неї ділянки фортеці - Мазурівка - має різні тлумачення. Скоріш усього, вона пішла від етнографічної групи поляків (мазури), переселених сюди. Миколаївський - відгалуження Мазурівської балки, названий через Миколаївську церкву, яка була побудована там ще на початку XVII століття. Вона стояла на невеликому виступі, котрий з того часу називався Миколаївською горою. Яр Панянка був утворений струмком, який впадав у Тарапуньку. Цей район зветься так з початку XVIII століття. Існує дві легенди, пов’язані з Панянкою. Перша повідає, що у 1710 році, коли лютувала в Полтаві чума, одному сотнику явилася панянка й сказала, що, якщо тут викопають криницю, то хвороба мине. Інша пов'язана з чудодійним джерелом та трагічним коханням заможної шляхетної пані Зосі (Марисі) та козака Івана.
Бойків яр, скоріш усього, пов'язаний із родиною Бойків, які жили тут чи володіли цією землею у XVIII столітті. Федір Бойко був полтавським отаманом. Бойків яр разом із іншими балками і ярами відділяє 
Іванову та Монастирську гори. З півночі на південь міською територією проходить ще один яр з цієї системи - Здихальний. Вірогідно, його назва з'явилася у 10-х роках XVIII століття після Полтавської битви. Саме ця місцевість була ареною військових дій.
Межі ярів у XVII-XVIII столітті розширювалися, видовжувалися, виникали нові відгалуження. Так, на планах початку XVIII століття не показаний Панянський яр. Очевидно, в той час він лише формувався. Початок йому поклав розмитий весняними водами фортечний рів, що обмежував фортецю з півночі. Мазурівка та Бойків яр також поступово розширювалися.
Найбільш точно системи полтавських водойм відображають плани 1709 року та план Долгорукова 1772 року. Полтава на них розміщена на правому березі Ворскли, поряд із місцем впадання в Ко-ломак. У цій ділянці заплави Ворскла має багато приток, рукавів, стариць, заток. Ріка тут утворює широку заплаву, що періодично затоплювалася весняними паводками. На правому березі була болотиста заплава, тому зв'язок мешканців міс-та із лівим берегом ускладнювався. Але одночасно це захищало фортецю від нападів зі сторони ріки. Ворскла не була судноплавною через невелику глибину і численні водяні млини.
Полтавським плато протікали безліч струмків та річечок - приток Ворскли. Серед назв, поширених у XVIII столітті: Полтавка, Кобищанка, Очеретянка. Однією із найбільших була річка Рогізна, яка протікала по дну Здихального яру.
Мазурівською балкою текла річка Полтавка, яка в давньоруський час нібито носила назву Лтава, а у XIX столітті називалася Старою Полтавкою. Це єдина значна річка в межах Полтавської фортеці та надійне джерело водопостачання під час облоги. Полтавка витікала з джерел на початку балки (сучасна площа Леніна) та підживлювалася джерелами, які виходили на поверхню під Миколаївською горою. Протікала по території колишнього дубового гаю (тепер — парк імені Ленінського комсомолу), далі паралельно сучасній вулиці Леніна, а на Подолі по трасі сучасної Пролетарської та впадала у Ворсклу. У XIX столітті верхня частина цієї річечки (від сучасної вулиці Конституції до Миколаївської гори) зміліла, і живити її стали джерела біля Миколаївського яру.
Автор статті Анікеєнко Валерій ( http://orenda.pl.ua )
