Передумови Полтавської битви
У жовтні 1708 шведська армія вступила на українські землі. Такий розвиток подій змусив І. Мазепу відкрито перейти на сторону шведських військ і об'єднатися з ними для ведення війни з Московією.
Перехід Мазепи до шведів застав Петра І в Новгороді - Сіверському. Біля царя був увесь вищий склад армії (Меншиков та Шереметьєв), керівні члени уряду (канцлер Головкін, його помічник Шафіров) та колишній посол у Польщі (князь Г. Долгорукий). Це значно полегшувало акцію царя й давало йому можливість діяти з блискавичною швидкістю.
Петро І розгорнув енергійну діяльність. Вже 27 жовтня він видав перший маніфест до українського народу, в якому сповіщав, що Мазепа “беззвестно пропал”. Він наказав негайно з’явитися старшині, полковникам і “прочим” на нараду, і, якщо виявиться “невірність” Мазепи, обрати нового гетьмана. 28 жовтня Петро І видав другий маніфест, в якому повідомляв про зраду Мазепи, про його мету передати “Малоросійску землю” знову під польське володіння, а церкви віддати уніатам. Себе виставляв цар, як захисника українського народу, і, з демагогічною метою, скасував деякі податки, які Мазепа наклав нібито на свою користь. Вищим духовним особам – митрополитові Йоасафові Кроковському, Чернігівському архиєпискові Іванові Максимовичу та полковникам – обіцяно при тому “високу милість”. Так розпочалася пропагандистська діяльність Петра І, яку Б. Крупницький влучно назвав “війною маніфестів”.
Україна була поділена на дві частини: одну - меншу - окупувало шведське військо, а друга - більша - перебувала під владою гетьмана Скоропадського, фактично - Москви. Справдились побоювання Мазепи: терен війни перенесений був на Україну.
Непідготовлена заздалегідь людність зустрічала шведську армію, як взагалі зустрічають окупантів: здебільшого вороже. Розташувавшись на зимові квартири, шведи вимагали продуктів, фуражу. Це викликало опір серед населення, а на опір шведи відповідали репресіями. До цього треба додати постійну, вперту агітацію московських агентів та терор супроти тих, кого московський уряд вважав “мазепинцями”.
Зима була надзвичайно сувора і шведська армія терпіла від браку помешкань і одягу, що викликало
хвороби. Шведам доводилося з бою брати Пирятин, Смілу, Веприк, Зіньків, які не впускали їх до себе.
Становище Мазепи погіршувалося. Багато старшин втекло до Петра. Це деморалізувало рядове козацтво, що також розбіглось. Залишилися неповні сердюцкі та компанійські полки. Спроби шведів поширити терен війни на схід, на Слобідську Україну, були невдалі. Шведи плюндрували міста, села, знищили Краснокутськ, Городню, Коломак, Котельну, Мурафу, Колонтаїв. Наслідки для них були фатальні: почалося протишведська партизанська війна.
На партизанські дії шведи відповідали репресіями, які викликали ще більший опір населення. Таким чином сили шведської армії витрачалися на боротьбу з народом, на допомогу якого розраховував Карл ХІІ, ідучи походом в Україну.
Всі ці фактори, а також відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорізької Січі К. Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. В таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон — 4300 чол., який очолював полковник О. Келін, а також 2600 жителів міста.
