Остап Вишня
Народився Губенко Павло Михайлович (літ. псевдоніми — Остап Вишня, Павло Грунський) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Зіньківського повіту на Полтавщині (нині с. Грунь Охтирського району,
Сумської області) в селянській сім'ї. Початкову освіту здобув у Зіньківській двокласній школі, де його однокласником був відомий поет, перекладач Зеров Микола Костянтинович. В 1907 р. закінчив Київську військово-фельдшерську школу, а в 1917 р. навчався в Київському університеті.
Спочатку працював фельдшером у 168-му Миргородському піхотному полку, що квартирував у Києві, потім — у залізничній лікарні, а в кінці 1917 р. перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР (Української Народної Республіки). В складі міністерства евакуювався в Кам'янець-Подільський. Там полишив медицину і став співробітничати в есерівській газеті "Народна воля", а потім у "Трудовій громаді".
На початку 1920 р. повернувся до Києва. Працював мовним редактором у видавництві "Книгоспілка". В жовтні 1920 р. був заарештований і позбавлений волі на 3 роки, але за клопотанням В. Блакитного його невдовзі звільнили з концтабору. Після цього він працював у газетах "Вісті ВУЦВК", "Селянська правда", журналі "Червоний перець", друкувався майже у всіх республіканських періодичних виданнях.
До жодної з політичних партій ніколи не належав. Був членом літературних груп "Пролітфронт" та "Літературний ярмарок", входив до складу президії Оргкомітету СПУ в 1932 р.
Окремими виданнями видрукувано понад 150 книжок гуморесок, фейлетонів, оповідань, сатиричних мініатюр. Серед них — "Діла небесні" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Реп'яшки" (1924), "Вишневі усмішки сільські", "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився", "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні" (1927), "Ну й народ", "Вишневі усмішки закордонні" (1930), "Усмішки" (т. 1—4, 1948) та ін. Після війни вийшли збірки "Самостійна дірка" (1945), "Зенітка" (1947), "Весна-красна" (1949), "Вишневі усмішки" (1950), "Мудрість колгоспна" (1952), "Великі ростіть" (1955), Твори в 2-х т. (1956), "Привіт, привіт" (1957), "Мисливські усмішки" (1958), Твори в 7-ми т. (1963—1964), Твори в 5-ти т. (1975).
Помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали, що звинувачували Губенка П. М. у "приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу збройним шляхом", і вважаючи, що перебування його на свободі небезпечне, 25 грудня 1933 р. ухвалила: "вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства — утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ". Особисте розпорядження на арешт дав Голова ДПУ УРСР Балицький. Співробітник ДПУ Щеребов провів трус на квартирі Остапа Вишні в будинку "Слово" і заарештував письменника 25 грудня 1933 р.
На першому допиті, який вів оперуповноважений Бордон, 3 січня 1934 р. Остап Вишня "зізнався", що здійснював контрреволюційну роботу на літературному фронті. Пізніше дав свідчення, що брав участь в обговоренні питань, пов'язаних з організацією терористичних актів і "погодився" на вбивство Постишева.
У підсумку звинувачень слідство запропонувало судовій "трійці" "застосувати до нього найвищу міру соціального захисту — розстріл" за статтями 54-8 і 54-11 КК УРСР. Судова "трійка" 23 лютого 1934 р. ухвалила цей вирок. Проте на судовому засіданні 3 березня 1934 р. Колегія ОДПУ замінила розстріл
десятьма роками ув'язнення у виправно-трудовому таборі, вважаючи початком відбування строку 7 грудня 1933 р. Відбував покарання Остап Вишня в Ухті. Його вірна дружина Варвара Маслюченко поїхала услід за чоловіком у Ухту. Через деякий час її відправили назад на Україну, а письменника перевели до іншого табору.
Особлива нарада при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР 25 вересня 1943 р. розглянула справу Остапа Вишні і прийняла таку ухвалу: "На зміну постанови Колегії ОДПУ від 3 березня 1933 р. Губенку П. М. знизити строк покарання до фактично відбутого і з-під варти звільнити". З ухвалою письменника ознайомили 7 жовтня 1943 р., а наступного дня випустили з концтабору.
За протестом прокурора Військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 р. скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 р. і справу припинив через відсутність складу злочину.
Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р. Його було поховано на Байковому кладовищі.
