Орлик Пилип Степанович
Пилип Степанович Орлик — державний діяч, гетьман України в еміграції (1710-1742 pp.). Автор першої в світі
конституції ("Пакт та Конституція прав і вольностей Війська Запорозького") та "Дедукції" ("Виводу прав України"), найбільш відомий серед супротивників московської антиукраїнської політики, прибічник І. Мазепи.
Був збіднілим нащадком литовсько-білоруського шляхетського роду чеського походження. Після закінчення Києво-Могилянської академії деякий час служив кафедральним писарем київської митрополії, а потім переїхав до Полтави, де працював при гетьманській канцелярії. В листопаді 1698 року Пилип Степанович узяв шлюб із дочкою полтавського полковника П. Герцика Ганною. Це одруження ввело здібного канцеляриста до кола козацької еліти і відкрило йому шлях до старшинської кар'єри. Уже через рік П. Орлик був призначений на посаду старшого писаря до Генеральної військової канцелярії, а в 1706 році він став генеральним писарем Війська Запорозького і найближчим помічником гетьмана І. Мазепи. Подавшись разом з І. Мазепою в еміграцію, П. Орлик перейняв по його смерті гетьманство. У статусі законного володаря України у вигнанні, П. Орлик більше 30 років керував політикою екзильного уряду, маючи на меті визволення України з-під московської влади. Увесь цей час він намагався висунути українське питання на міжнародний форум і організувати антиросійську коаліцію європейських держав. Помер у Яссах, не побачивши здійснення своїх мрій. Протягом усього життя П. Орлик вів щоденник, із сторінок якого постає образ чуйної, лагідної, добре вихованої людини, що з особливим теплом ставилася до своєї великої родини.
В сім'ї Орликів народилося 7 дітей: Григорій (Григор; 5.ХІ.1702-14.ХІ.1759), Анастасія (1699-1728), Михайло (до 1708-?), Яків (Якуб; 1711-15.V.1721), Марта (Марфа; 1713-?), Марина (Марія; 1715-?), Катерина (1718-?).
Доля сімейства Орликів склалася трагічно. Після 5-річного перебування в Бендерах, П. Орлик у 1714 р. перебрався з сім'єю до Швеції, де жив до 1720 р. Потім переїхав до Німеччини. Рятуючись від переслідувань царських агентів, у 1721 р. заховав дружину й дітей в різних монастирях у Бреславлі, а сам жив інкогніто в Сілезії й Польщі. Незабаром сім'я прибула до Кракова. Змушений шукати безпечніших країн, П. Орлик вирішив повернутися під протекцію Оттоманської Порти. Попрощавшись у сльозах зі своєю родиною, він у лютому 1722 р. перейшов турецький кордон під Хотином. Відтоді до кінця життя П. Орлик перебував у володіннях Туреччини, де був фактично інтернований (до 1734 р. в Салоніках, потім у Буджаку й нарешті у Молдавії). Найстарший син Григорій перебував на військовій службі у шведській, потім саксонській гвардії. Згодом він продовжив справу батька. Окрім нього, більше нікого із своєї сім'ї П. Орлик до кінця днів не бачив. Двоє менших синів померли в дитячому віці. Старша донька Анастасія вийшла заміж за учасника російського походу Карла XII графа Йоґанна Штейнфліхта. Народженого від нього сина назвала на честь діда Пилипом, Після смерті Анастасії Й. Шлейнфліхт взяв її сестру Марту. Котрась із молодших доньок жила в Стокгольмі. Пилип Шлейнфліхт служив офіцером у полку свого дядька Григорія Орлика і віддано працював на користь України. За дорученням гетьманича їздив до Стокгольма як посередник у франко-шведських переговорах із козацької справи.
