Оборона Полтави
Шведське армія складалася з 17 000 чол. та лише 6 гармат, так як більша частина їх артилерії загинула
під Лісною. Крім того бракувало набоїв, запаси яких залишились в Батурині. Військо було втомлене суворою зимою та безнадійністю загальної ситуації. За шведською славетною армією не стояло резервів; вона була відрізана від Батьківщини, стояла на чужій території, оточена ворожим населенням. В таких умовах тільки диво могло врятувати шведів, і вони вірили в диво, в щасливу зірку свого короля. На жаль, легковажний і необережний Карл ХІІ за кілька днів до бою поїхав оглядати форпости і був тяжко поранений у ногу.
Гетьманські війська безпосередньої участі у Полтавській битві не брали. Вони охороняли шведський обоз, частково брали участь в облозі Полтави, що не дозволило московській армії оточити військо Карла XII або гарнізону Полтави здійснити вилазку проти шведів.
Шведська армія опинилася між двох вогнів: Полтава - з одного боку, і велика московська армія - з другого. Карл ХІІ сподівався розпочати бій 29 червня (ст.ст.), але дістав повідомлення, що Петро почне наступ 28 червня. Тоді він вирішив почати бій 27 червня, передавши командування генералові Реншільдові. Короля привезли на поле бою на ношах. Війська Мазепи та запорожці, розташовані біля с. Пушкарівки, з одного боку, не давали можливості полтавській залозі приєднатися до московської дійової армії, а з другого, захищали шведську армію від обхідного маневру ворожих військ.
На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення, але, не зважаючи на хоробрість, здобути їх не змогли. Карл ХІІ вирішив обійти ці укріплення, і знову зазнав невдачі. Втрати були дуже великі і це примусило шведів відступити до Будищинського лісу, щоб перешикуватись там. О 9-й годині ранку почався рішучий бій, в якому перевага виявилась на боці московських сил. Артилерія засипала шведів дощем ядер, відповідати на який шведи не могли, і тому кинулися в рукопашний бій. Але їх спіткало нове нещастя: гарматне ядро розбило ноші Карла ХІІ. Він знайшов у собі сили сісти верхи, але коня під ним було забито. Король упав на землю і його винесли непритомного з бою. Це викликало серед шведів паніку. Страшним натиском та ураганним вогнем артилерії московське військо примусило їх відпустити, залишивши табір та масу полонених.
Шведи для переправи через Дніпро знайшли десь на Ворсклі паром і пригнали його на
Переволоченський перевіз. На цей паром почали сідати шведські солдати й переправлятися на протилежний берег Дніпра. Інші для цього ж ламали обозні вози, кидали дошки в ріку й, лежачи на них, намагалися подолати ріку вплав. Деякі кидали в Дніпро колеса й на колесах пускалися уплав. Не вміючи добре плавати і не маючи можливості упоратись з плином річкових хвиль, шведські солдати зазнавали великої небезпеки потонути, але всюди їм надавали велику допомогу запорізькі козаки. Одні запоріжці сідали верхи на своїх коней і сміливо пускалися на них уплав, а коли ті стомлювалися, хапалися за гриву коней і, допомагаючи у воді шведам, витягали їх на протилежний берег ріки. Інші на швидку руку робили плоти, прив'язували тонкі мотузки до одного кінця кожного плота, а другий кінець затискали у своїх міцних зубах і так перепливали Дніпро.
Ті з запоріжців, котрі не встигли врятуватись, потрапили в російській полон і були жорстоко страчені за наказом царя. Цар, страшенно роздратований запорізькими козаками, вигадував найвитонченіші страти для них: одних запоріжців він звелів колесувати; інших, котрі перевдяглися у шведські мундири й тому початково зберегли життя, наказував безжально пополоти багнетами; третіх зволів закувати в кайдани й заслати у віддалені місця Сибіру. Цар помилували певну кількість простих козаків, котрі самі з'явилися повинитися до царя. Таких зібралося до липня сьомого дня до 15 000 чоловік. Зголоднілі, вимучені страхом, вони довго переховувалися після полтавської перемоги по різних нетрях і лісах, і з'явилися до Петра в день його тріумфу над переможеним ворогом і віддалися на волю царя. Цар, зворушений тяжким становищем бідолах, вибачив їм провину й задовольнився тільки тим, що позбавив їх козацького звання й наказав розмістити по різних українських селах.
