Моргун Федір Трохимович
Федір Трохимович Моргун, учений–аграрій, економіст і господарник, письменник і публіцист, багаторічний керівник Полтавщини, доктор сільськогосподарських наук, академік УААН, державний і політичний діяч, ветеран Великої Вітчизняної війни пройшов довгий і тернистий життєвий шлях.
Наш видатний земляк народився 9 травня 1924 року. Предки Моргуна - запорізькі козаки з Полтавського козачого полку, яких виселили за часів Катерини Другої в Дике поле, на територію нинішнього Донбасу.
Батько Моргуна - Трохим Євстахійович, солдат першої світової війни, учасник боїв Брусилівського прориву. Під час колективізації активно захищав від розкуркулення односельців, і, незважаючи на те, що був середняком, отримав сім років ув'язнення як "підкуркульник", будував Біломор-Балтійський канал. Після звільнення Донбасу Трохим Євстахійович був головою колгоспу. За характером вольовий, рішучий.
Немало бід випало на долю і його сина: Федір Трохимович пережив голодомор-33 та німецьку окупацію 1941—1943 років.
У 1943 році був призваний до лав Радянської армії, воював на фронтах ІІ Світової. Після війни закінчив з відзнакою Дніпропетровський сільськогосподарський інститут.
З 1949 р. на господарській роботі в Полтавській області; у 1954–69 рр. — на господарській і партійній роботі на цілинних землях Казахстану; у 1969– 1972 р. перший заступник голови Ради міністрів Киргизької РСР.
У 1972 р. — інспектор ЦК Компартії України. У 1973–1988 рр. — перший секретар Полтавського обкому КПУ. З березня 1988 р. — голова Державного комітету СРСР з охорони природи.
У 1995-2001 роках – радник глави адміністрації Бєлгородської області. З 2001 року – беззмінний радник голови Полтавської облдержадміністрації.
Федір Трохимович - герой Соціалістичної Праці, Кавалер чотирьох орденів Леніна, двох – Вітчизняної війни I ступеня, чотирьох – Трудового Червоного Прапора. Одержав нагороди України — ордени Миколи Чудотворця – "За примноження добра на землі" та Ярослава Мудрого V ступеня. У 1998 р. за внесок у сільськогосподарську науку і практику, за значну природоохоронну роботу удостоєний звання "Людина року".
Моргуна в партійному істеблішменті не без підстав вважали мало не дисидентом. Він дозволяв собі говорити те, про що мовчала більшість. На противагу всім марксистським постулатам він говорив про село як колиску нації. Не дуже приховував він і свою думку про імперський терор проти українського народу, що здійснювався і в дореволюційний час, і в роки революції та громадянської війни, і в радянський період. Федір Трохимович добре знав і мав свій погляд на Грушевського, Винниченка, Скрипника та багатьох інших борців за долю українського народу.
Ф.Моргун завіз із Казахстану понад десять тисяч безвідвальних знарядь. З його ініціативи було налагоджено виробництво плоскорізів в Одесі на заводі «Одесаґрунтомаш» і на підприємствах Міністерства внутрішніх справ. Ґрунтозахисний обробіток було впроваджено практично на всій площі ріллі, у вісімдесяті роки Полтавщина за врожаями та економічними показниками вийшла у лідери в Україні.
У теперішній час досвід Полтавщини схвалений спеціальною виїзною сесією УААН, а послідовники Моргуна в «Агро-Союзі» на Дніпропетровщині йдуть далі: до нульового обробітку ґрунту і посіву по стерні максимальної висоти.
Не хлібом єдиним, не тільки безвідвалкою та відродженням села опікувалася душа Федора Моргуна. Найпанорамніші книжки Моргуна — «Безсмертна душа України» і «Переорані покоління» — охоплюють історію України впродовж майже всього XX століття.
На жаль, менше відомо, як багато зробив Ф.Моргун для перетворення Полтавського педагогічного інституту на найкращий вуз країни, відродження шкіл, передусім сільських, для піднесення авторитету і поліпшення матеріального становища вчительства на Полтавщині, створення музею-заповідника А.Макаренка, музею-садиби М.Гоголя, музею космонавтики Ю.Кондратюка (Шаргея), відродження Сорочинського ярмарку, який сьогодні має статус національного.
На заслуженому відпочинку Федір Моргун не складав рук: написав ґрунтовну екологічну працю «Кінець світу? Або...» і в 1995 році захистив докторську дисертацію в Тимірязєвській сільськогосподарській академії (Москва), присвячену впровадженню ґрунтозахисного землеробства на Полтавщині.
Книжка «Кінець світу? Або...» витримала чотири видання. На думку професійних екологів, це одна із найбільш концентрованих робіт, де дана об’єктивна оцінка стану світового довкілля, довкілля СНД і України на межі тисячоліть.
У зрілі роки Федір Моргун розкривав ще одну несподівану грань свого таланту — публіциста у царині військової історії ХХ століття. Його праці «Задовго до салютів. Правда про генерала Кирпоноса», «Прокляття війні. Слідами сфальсифікованої історії», «Хто і де зірвав бліцкриг?» засвідчують глибокий аналіз і найнесподіваніші узагальнення та висновки, яким можуть позаздрити професійні історики. Але у вказаних працях Моргун виступає не стільки як очевидець подій 1941 року й інших літ Другої світової, скільки як об’єктивний історик. Федір Трохимович дав об’єктивну характеристику ролі Сталіна: народ переміг не завдяки, а всупереч його зрадницькій і підступній політиці.
Невідомо, скільки ще книг та безцінних досліджень з’явилося б з-під пера нашого земляка, якби не жахлива трагедія. 2 липня 2008 року Федір Трохимович, незважаючи на дощову погоду, виїхав на свято ”День поля” у російське місто Бєлгород. На одній із доріг Сумщини його машина потрапила в серйозну аварію. 7 липня в столичній лікарні швидкої допомоги на 84 році життя Федора Моргуна обірвалося. Похований наш славетний земляк у Полтаві на Новоміському кладовищі поруч із дружиною. На пам’ятнику викарбувана цитата з книги Федора Моргуна «Безсмертна душа України»:
«Я самовіддано люблю свою Україну. Вона для мене – батько й мати, моя сім’я, мої діти й онуки, вона – моя надія й опора».
