Мазепа Іван Степанович

   Іван Степанович Мазепа — політичний, державний і військовий діяч, дипломат, полководець; гетьман України. Належав до шляхетського роду на Білоцерківщині, відомого з середини XVI століття. Батько — Степан-Адам, білоцерківський отаман, з 1658 року перебував на службі в польського короля. Мати — Марина Мокієвська теж належала до шляхетського стану. Вчився Іван Степанович у Києво-Могилянськїй академії та єзуїтському колегіумі у Варшаві. Потім служив "покойовим" у короля Яна Казимира, який послав здібного хлопця для завершення освіти за кордон. У 1656—1659 pоках І. Мазепа перебував у Німеччині, Італії, Франції, Нідерландах. Повернувшись, продовжив службу при дворі. Виконував низку дипломатичних доручень в Україні. В 1669 р. вступив на службу до гетьмана П. Дорошенка. Тоді ж одружився з Ганною Половець, дочкою генерального обозного Семена Половця й удовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича. Спочатку був ротмістром надвірної хоругви (командиром гетьманської гвардії), згодом генеральним осавулом. Брав участь у війні П. Дорошенка проти Польщі (1672 p.), відбував дипломатичні місії до Криму, а також лівобережного гетьмана І. Самойловича. Під час чергової поїздки до Криму влітку 1674 р. був полонений запорожцями І. Сірка й виданий І. Самойловичу. Здобувши довіру нового покровителя, неодноразово їздив з його дорученнями до Москви, брав участь у Чигиринських походах. У 1682 р. був призначений на посаду генерального осавула. Після усунення І. Самойловича за згодою моковського уряду був обраний гетьманом козацькою радою на Коломаку. Основними цілями політики І. Мазепи як гетьмана були: об'єднання українських земель у складі єдиної держави і встановлення міцної гетьманської влади. Сподіваючись здійснити свої плани за допомогою царського уряду, брав активну участь у війнах Росії з Туреччиною й Кримом, підтримав Петра І на початку Північної війни. Це дало змогу опанувати в 1704 р. Правобережну Україну. Всередині країни намагався створити сприятливі умови для розвитку господарства і культури, був щедрим меценатом. Курс гетьмана на створення станової держави європейського типу викликав старшинську опозицію й недовіру народних мас.

   Довідавшись про плани Петра І скасувати самостійне існування Української держави, І. Мазепа в 1708 році прилучився до антимосковської коаліції й уклав союзний договір із Швецією. Після поразки у війні з Росією 1708—1709 pp. із рештками війська подався на еміграцію до Туреччини. У віці 70 років помер у Бендерах. Був похований спочатку у Варниці, а потім у монастирі св. Юрія в Галаці. Могила не збереглася. Петро І оголосив І. Мазепу "зрадником" і наказав православній церкві виклясти його ім'я. Відтоді російська і радянська пропаганда й історіографія майже 300 років очорнювала І. Мазепу. Насправді ж Іван Степанович - символ патріота-державника.

   Тісний зв'язок І. Мазепи з Полтавщиною, адже наша земля безпосередньо пов’язана з формуванням українського гетьманства. Так, у Гадячі нетривалий час розташовувалась гетьманська резиденція, було утворено Гадяцький ключ (тобто маєтність на утримання гетьмана), що не підлягав місцевій ратуші. Богдан Хмельницький заснував тут свою літню резиденцію, захопивши будови польського коронного гетьмана Станіслава Конецьпольського. А Іван Брюховецький збудував кілька гетьманських палаців, у яких перебували під час Північної війни гетьман Іван Мазепа і шведський король Карл ХІІ. Достеменно відомо, що з Гадяча правив Іван Брюховецький. Він загинув 1668 році під Полтавою і за наказом Петра Дорошенко похований в Гадяцькій Богоявленській церкві. Тоді ж в Опішні Дорошенко прийняв на себе державний чин, а урочистості та церемонія відбувалися у Полтаві. А в цей час Іван Мазепа вже служив у Дорошенка Ротмістром національної хоругви, а отже брав участь у згаданих подіях. В останній рік свого гетьманування у Полтаві був Іван Самойлович. Отже, Полтаві судилося двічі визначати обрання на гетьманство: 1668 року – Петра Дорошенка, а 1687 року, після Коломацької ради – Івана Мазепи. Варто назвати ще одного полтавця – Данила Апостола, який за гетьмана Івана Мазепи був Миргородським полковником і прославився не лише військовою доблестю, а й як поціновувач української культури. Пилип Орлик часто заїжджав з Батурина до Миргорода у державних справах, або просто погостювати до Данила Апостола.

   25 липня 1687 року на Коломацькій раді (неподалік від Полтави) Івана Мазепу було обрано Гетьманом України. Він найдовше серед гетьманів – 22 роки – тримав гетьманську булаву; об’єднав Лівобережжя та Правобережжя України. До речі, повертаючись із Коломацької ради, Мазепа зустрічався із селянами, цікавився їхніми проблемами. По приїзді в свою резиденцію він видав Універсал, за яким феодали не мали права порушувати права селян і принижувати їхню гідність. Гетьман видав також свій знаменитий Універсал, яким забороняв панщину більше трьох днів на тиждень. За роки гетьманування Мазепи в Україні не виникло жодного селянського повстання.

   Полтава мала стосунок до обрання Івана Мазепи гетьманом України, оскільки місто було, по-перше, полковим, а по-друге – найбільшим з-поміж розташованих побіля місця події. А відтак, козацька старшина, чиновники, три тижні чекаючи ради, перебували в Полтаві, орендували тут помешкання. З тієї ж причини саме тут проходив урочистий бенкет вшанування Івана Мазепи як гетьмана України, здійснювались інші святкові заходи після Коломацької ради. У церквах дзвонили, вітали козацькі полки, які проходили, вітали гетьмана Мазепу, відбувалися банкети, салюти… Невдовзі військо вже йшло на Гадяч, Батурин; далі вже відбували державне святкування.

   Постать Івана Мазепи для Полтави не випадкова. І не тільки тому, що Мазепа фактично через Полтаву отримав булаву і через Полтаву її втратив. Рід Мазепи віддавна знали у Полтаві, тут мешкали його представники. Серед родичів гетьмана часто згадують його діда й двоюрідного діда. Вони були рідними братами. Саме з цими постатями пов’язане зрушення козацтва. Після Солоницької битви 1596 року (біля Лубен) було страчено двоюрідного діда Івана Мазепи – Федора Мазепу. Рідний же дід гетьмана відомий як один із меценатів Межигірського монастиря. У Полтаві жила рідна сестра Мазепи та інші родичі.

   Мазепа був висококультурною і освіченою людиною. Він полюбляв дивувати навколишніх, відповідаючи на святах чистою мовою Лівія та Цицерона – тоді як у Москві Петро І ледве міг знайти одного перекладача з латини. «Козацька країна», як її називали європейські географи того часу, набагато вище стояла у той час за рівнем освітою, ніж Московщина, вкрита ще варварською темрявою. Мазепа був представником Київського духу, європейської культури, основаної на латині, науці, а також духові лицарства, яке вище всього ставить людську гідність.

   Козаки Івана Мазепи і війська Карла ХІІ після об’єднання, у листопаді 1708 року, переходять на полтавську землю. Російська армія намагалася ввійти першою в населені пункти, знищити їх, пограбувати й спалити. 19 листопада 1708 року Іван Мазепа вступає в місто Гадяч. Він координує діяльність військових об’єднань, щоб не допустити таких руйнівних дій московського війська на Полтавщині.

   До початку активних військових дій розпочалася «війна маніфестів». До українського народу звертається Іван Мазепа: «…ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і не мов би от Бога посланих, щоб звільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи». Появляються і спільні україно-шведські маніфести про права, вольності українських громадян та про те, як боронити українські землі від московських загарбників. З моменту вступу шведської армії на територію України шведи вели себе вельми пристойно: не грабували, не палили, харч та провіант купували у населення за гроші. Як записав у своєму щоденнику Давид Натан Зільтман (пруський доброволець у шведській армії): «… коли шведське військо проходило через українські села, то всюди селяни на прихід короля подавали йому хліб, сіль і яблука». Населення Полтави підтримувало Мазепу й мазепинців : «Полтава здавна нестатечная, и тепер в ней добра не сподеватись…бо там знайдуться мазепини и орликови приятели», писав охтирський полковник Осипов І.Головкіну. Листи від Мазепи з Гадяча, послані ним 20 і 23 листопада 1708 року до полтавського полковника Левенця, зачитувалися в Полтавських церквах з великою пошаною. Звертаючись до полковника Левенця, І.С.Мазепа називає його «вельмишановний приятель» і нагадує, що його батько, будучи полтавським полковником, користувався великою пошаною у війську, бо не шкодував сил у боротьбі за військові вільності козацтва. Тож, як бачимо, Полтавщина близька родові Мазепи.

   Військо Мазепи не брало безпосередньої участі в Полтавській битві, а лише охороняло шведський обоз і стояло на позиції на лінії Ворскли. За порадою Мазепи Карл ХІІ з 1 травня 1709 року розпочав систематичну облогу й Полтава не піддалась руйнації.. Близькі стосунки Мазепи і Карла ХІІ, наявність його родинних зв’язків у Полтаві стали наслідком того, що шведи майже не руйнували місто і не знищили його культурні цінності. Після битви Мазепа зі своїми козаками та залишками шведського війська Карла ХІІ проходили полтавськими селами Пушкарівка, Рибці, Івонченці, Супрунівка, Федірки, Старі Санжари, Нові Санжари, Білики, Кобеляки, Соколики до Переволочної, куди прибули вони 10 липня 1709 року. Їх підтримували і забезпечували провіантом селяни Полтавщини. З приводу Полтавської катастрофи Тарас Шевченко написав вірш «Іржавець». Вину за поразку України він поклав на хронічну хворобу наших політиків – відсутність єдності. За його словами, «Полтаву б дістали, якби були одностайно стали».

   Під час проводів у вічність Івана Мазепи Пилип Орлик сказав над домовиною Гетьмана: «Цей великий славний муж… жертвував усім, щоб вибороти волю своїй Батьківщині. Він не завагався зректися усього, що може бути найдорожчим на цій землі, і віддавав власне життя за визволення рідного краю з-під московського ярма… Нехай ні військо, ні народ не загублять надії! Наша справа справедлива, а справедлива справа мусить завжди остаточно запанувати. Ніхто не буде в нашім краю ніколи величнішим за Мазепу». Іван Мазепа – оборонець козацької автономії – попередник української держави.

   Іван Мазепа – головний герой багатьох творів світової й української літератури та мистецтва. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 6 скульптур. Найвідоміші літературні творіння про гетьмана належать перу Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі. У Полтаві на честь Івана Мазепи проводять щорічний фестиваль «Мазепа-фест», який є найяскравішою подією в культурному житті міста.

http://orenda.pl.ua