Майборода Платон Іларіонович
Платона Ілларіоновича Майбороду дала нам щедра на таланти земля Полтавщини. Він народився на хуторі Пелехівщина Глобинського району в селянській сім'ї, в якій знали багато пісень, любили грати на різних музичних інструментах. У цій родині виник своєрідний ансамбль, що складався зі скрипки, бандури, балалайки, мандоліни. Платон змалку навчився грати по слуху на балалайці. А старший його брат, Георгій Майборода, який першим у сім'ї торував шлях у музичне мистецтво, почав навчати його музичної грамоти.
В ансамблі з Георгієм, котрий грав на мандоліні, Платон вивчив багато популярних на той час п'єс (чардаш Монті, мазурку Венявського, угорські танці Брамса).
1932 p. сім'я переїхала до Запоріжжя, де на той час працював Георгій. Там Платон продовжував навчатися у середній школі та брав активну участь у самодіяльному музичному гуртку, де вчився грати на мандоліні та гітарі, опановував музичну грамоту, розписував партії нескладних п'єс для шкільного оркестру. Тоді ж з'явилися і перші власні творчі спроби.
Закоханість у музику, палке бажання самому опанувати це високе мистецтво породили рішення вступити до Київської консерваторії (1934), де вже вчився у класі видатного композитора і педагога Лева Ревуцького Георгій Майборода. Втім знань, на жаль, знань виявилося недостатньо для вступу. Проте талановитому юнакові пощастило: Лев Миколайович взяв його до себе у клас композиції до Київського музичного училища. Велика обдарованість, чудова пам'ять, наполегливість та вимогливість до себе допомогли П.Майбороді пройти чотирирічний курс музичного училища за два роки. 1938 р. він став студентом консерваторії. За порадою Л.Ревуцького Платон, окрім програмних занять, серйозно вивчав українську народну пісенність, щороку брав участь у фольклорних експедиціях.
Особливе враження справив на П.Майбороду гуцульський фольклор. Записані ним гуцульські пісні, як і раніше зроблені записи українських народних пісень, зокрема на поезії Т.Шевченка, згодом увійшли до різних фольклорних видань та багатьох спеціальних збірок. Саме обробки гуцульських народних пісень для голосу у супроводі фортепіано стали початком пісенного доробку митця. У ці роки була створена пісня "Шість їх було" на вірш О.Бандурка, композитор підготував і фрагменти майбутньої симфонічної увертюри "Прометей". Проте роботу над нею довелося припинити: почалася Велика Вітчизняна війна, і брати Майбороди стали на захист Вітчизни.
В останній місяць війни П.Майбороду було призначено музичним керівником військового ансамблю пісні і танцю у Відні. В австрійській столиці він провів близько півроку.
Наприкінці 1945 р. П.Майборода після демобілізації повернувся на Батьківщину і 1947 р. закінчив композиторський факультет Київської консерваторії. Його дипломною роботою була симфонічна увертюра "Прометей" (або "Героїчна увертюра").
Близько шести років Платон Іларіонович працював викладачем у Київському музичному училищі ім. Р.Глієра та у вечірній музичній школі для молоді. Саме тоді його увагу як композитора привернула пісня. 1947 р. позначився для митця творчими зв'язками з такими колективами, як хор Київського будинку піонерів та славнозвісна Українська капела бандуристів.
Для дитячого хору був написаний цикл з шести пісень на вірші М.Пригари, П.Тичини, І.Неходи. Для капели бандуристів створений пісенний триптих героїко–патріотичного спрямування. Кращою з цього циклу стала пісня "Розляглися тумани" (або "Партизанська") на слова О.Новицького, яка збагатила українську пісенну культуру й стала зразком масштабності малої композиційної форми.
Спільно з українським поетом Олексою Ющенком П.Майборода створив 1948 р. динамічну, сповнену героїки "Щорсівську" та дві ліричні пісні: "Вже зоря вечорова засяяла" і "Дівоча".
1949 p. відбулося знайомство П.Майбороди з прославленим українським поетом–ліриком Андрієм Малишком, який надзвичайно тонко відчував музику і не тільки писав вірші, а й сам створював до них мелодії.
Багатолітня співдружність П.Майбороди і А.Малишка розпочалася з "Колгоспного вальсу", який набув найширшої популярності. Плодами спільної праці композитора і поета стали понад двадцять пісень, серед яких такі шедеври, як "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"), "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Київський вальс", "Пісня про вчительку".
Цікава історія виникнення "Київського вальсу". У листі до П.Майбороди і А.Малишка студенти Київського медичного інституту висловили свою мрію про пісню, присвячену квітучому Києву, який їм хотілося б закарбувати в душі, коли вони, вже молоді лікарі, роз'їдуться по різних куточках країни. Саме студенти–медики й були першими слухачами і виконавцями пісні, яка згодом набула повнокровного життя, стала однією з найулюбленіших.
Вальсова стихія виявилася близькою творчому обдарованню композитора. "Колгоспний вальс", "Київський вальс", "Білі каштани", написані згодом "Студентський вальс", "Друзі хороші мої", "Дніпровські хвилі" та інші мелодії відомі не тільки в Україні, а й у багатьох державах світу, особливо там, де є великі українські громади: США, Канаді, Австралії, країнах Латинської Америки. Ці пісні нагадують українцям далекий рідний край, його природу і людей.
Та найбільшим успіхом і в Україні, і поза її межами користується "Пісня про рушник". Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" (1959) на одному диханні. Укладаючи музичні фрази, П.Майборода навіть зробив начерк приблизного варіанта поетичного тексту: Пишучи слова до цієї пісні, А.Малишко зберіг перші два рядки, запропоновані композитором. Ця пісня є своєрідною квінтесенцією вокальної лірики П.Майбороди.
Останнім спільним твором композитора і поета стала пісня "Моя стежина". Слова А.Малишко написав уже в лікарні, в лютому 1970 p., a музику йому так і не довелося почути. Це лебедина пісня поета, де глибоко осмислюється життя, де є образ вузенької, протоптаної босими ногами стежини у рідному селі, котра веде у світ широкий.
Багато років П.Майборода співробітничав із Київською кіностудією ім. О.Довженка, писав музику до численних кінофільмів.
1960 р. у стрічці "Кров людська – не водиця" вперше прозвучала однойменна дума П.Майбороди на слова О.Никоненка. У ній композитор так реалістично і натхненно відтворив образ кобзаря, так переконливо скомпонував фрагменти мелодії, речитативи, перебори бандури, що виникає відчуття, ніби це справді яскравий зразок народної творчості.
Серед творів останнього десятиріччя життя композитора пам'ятним став його монументальний "Гімн Києву" на вірші В.Коротича (1981), який було визнано переможцем конкурсу на кращу пісню про Київ, що проводився до 1500–річчя міста.
Доробок Платона Майбороди становить понад 200 пісень, кантат, ораторій, увертюр і дум, багато з яких увійшли до пісенної скарбниці українського мистецтва.
Звичайно він не був першим діячем української музики, котрий вдало використовував національний фольклор чи інтонації пісні–романсу, спирався на традиційні гармонічні формули. Проте йому першому (і, мабуть, єдиному) вдалося злити ці різнорідні стильові джерела в органічному синтезі, переосмисленому через неповторну творчу індивідуальність.
Починаючи з 50–х років, пісні Платона Майбороди завоювали серця мільйонів любителів музики в Україні і далеко за її межами. Вони мали й неабияке громадсько–політичне значення: серед санкціонованої державою московської пісенної зливи тих років, що буквально затопила ефір та концертні естради, пісні Платона Іларіоновича нагадували українцям про неперевершену красу й дорогоцінність їх власної народної пісні, рідної мови, що довгі роки витіснялася з ужитку.
Символічно, що проводжала Платона Майбороду в останню путь його "Пісня про рушник", у виконанні Олександра Таранця, який був колись її першим виконавцем.
По смерті композитора його архівом опікується дружина митця - Майборода-Винниченко Тетяна
Василівна (25.01.1926, м.Київ) - співачка (лірико-драматичне сопрано), яка 1948 закінчила Київську консерваторію (кл. К.Брун-Каміонської); 1947-48 - солістка Київського оперного театру, 1950-55 - Ленінградської філармонії, 1959-64 - оперної студії Київської консерваторії, 1964-81 - Української республіканської філармонії.
Щорічно до дня нар. П.Майбороди вона організовує концерти з його творів, радіопередачі й ТБ-програми; зібрала спогади сучасників, опублікувала статті, ініціювала створення меморіального кабінету-світлиці при ЦДАМЛМ (на Софіївській пл.), підготувала випуск CD.
На її замовлення було встановлено меморіальну дошку на будинку, де жив композитор (м. Київ, вул. Софіївська, 16), і надгробок могили на Байковому цвинтарі (скульптор М.Білик, архітектор А.Чемерис).
1990 р. Запорізькому державному музичному училищу присвоєно ім'я Платона Майбороди.
Про неповторність і незвичайність таланту композитора влучно висловився Олександр Білаш, знайшовши чи не найвиразніше визначення сутності Майбороди як явища: "Платон Майборода вибухнув піснею".
