Леся Українка
Полтавщина для Лесі Українки — благословенний край і через кровний зв’язок з матір’ю Оленою
Пчілкою, і через духовний зв’язок з "батьком української поезії" І. П. Котляревським, на уклін до якого прибула поетеса наприкінці літа 1903 року, коли відкривали йому пам’ятник. У Полтаві Леся Українка стала окрасою в гроні славних діячів літератури: Панаса Мирного, М. Коцюбинського, В. Самійленка, М. Старицького, В. Стефаника та ін. Зберігся будинок адвоката М. Дмитрієва, де вона зупинялася з матір’ю (пл. Леніна, 3). Є й інші будинки, позначені її ім’ям.
Уперше на Полтавщину, в Гадяч, батьки привезли Ларису в трирічному віці, влітку 1874 року. Пізніше вона бувала тут у зв’язку з хворобою переважно в теплі літні місяці. В 1883 році з червня до 7 серпня гостювала разом з матір’ю в бабусі. Два тижні провела в Гадячі в 1887 році — з 21 серпня до початку вересня; в 1893-у — з 8 червня до 15 серпня. В цей час познайомилася з учителькою А. Макаровою, з якою потім дружила. В середині червня 1898 року приїхала сюди з Криму й прожила до останньої декади серпня. З Гадяча поетеса виїздила в села Будища (Монастирські), Броварки, Ковалевщину, на Цяччин хутір. У 1899 — 1906 роках, приїжджаючи в Гадяч, письменниця мешкала переважно на хуторі Зелений Гай, що за 2 кілометри од міста (тепер околиця Гадяча).
З Києва Леся приїздила сюди через Бахмач, Ромни до Лохвиці, а далі в кареті "полтавським широким шляхом" до Гадяча. Відпочиваючи й лікуючись на берегах Псла, поетеса займалася також творчістю. Тут написала вірші "Роберт Брюс, король шотландський" (1893), "Порвалася нескінчена розмова..." (1898), перекладала російською мовою власну п’єсу "Блакитна троянда" (1898) й оповідання О. Кобилянської "Голосні струни" (1899) та ін. З Гадяча писала листи М. Драгоманову, М. Павлику, В. Гнатюку та ін.
Дача в урочищі Зелений Гай була збудована О. Пчілкою спеціально для Лесі Українки. Тут влітку 1899 року гостювала Ольга Кобилянська, в різні роки бували її друзі С. Мержинський, К. Квітка, Ф. Красицький, Г. Хоткевич та ін. Тут поетеса написала такі твори: "Сфінкс", "Ра-Менеїс" (1900), "Ніобея", "Осінні співи" (1902), "Напис в руїні" (1904), "Три хвилини" (1905), "Тиху задуму вечірнюю", "Пророк" (1906), писала оповідання, статті, листи. Влітку 1904 року в Зеленому Гаю художник Фотій Красицький намалював портрет Лесі Українки.
Поетеса слідкувала за громадсько-культурними подіями на Полтавщині, цікавилася людьми, яких тут знала, дбала про поповнення громадської бібліотеки. їй дуже подобалися гадяцькі краєвиди, і вона вважала, що там така Україна, що "українішої" й нема ніде. Писала матері з Одеси: "Дуже вже мені хочеться додому, до тебе, на тихі води, на ясні зорі: все здається, що там скоріше минеться моя втома..." Вона друкувалася в часописі "Рідний край", цікавилась прогресивною газетою "Полтавщина". 1908 року з ініціативи Л. Українки була послана на Полтавщину фольклорногетнографічна експедиція для збирання і запису на фонограф народних дум (керував Ф. Колесса).
На смерть співачки досвітніх вогнів відгукнулися телеграмами селяни Опішні, Мануйлівки, Остап’євого та ін. На похороні була присутня полтавська делегація. Ім’ям Л. Українки в Гадячі названо центральну вулицю, районну бібліотеку, якою вона користувалась. При цій бібліотеці створена літературно-меморіальна кімната. На Полтавщині широко було відзначено 100-річчя (1971) та 120-річчя (1991) від дня народження видатної української поетеси.
