Історичні назви вулиць Полтави
Свого часу внаслідок агресивного утвердження радянської ідеології безліч вулиць Полтави нарекли іменами вождів революції, провідних партійних діячів, які вони носять і донині. А ось назви структурних частин міста в ХVІІ-ХVІІІ сторіччях, що мали глибоке символічне значення, та сформувалися й довго жили в народній пам'яті і офіційній документації, на сьогодні загублено й забуто. І навряд чи виправдано. Адже саме тоді кожна вуличка, кожна назва промовляли: «Я - особлива».
Мережу вулиць тогочасних українських міст прийнято вважати заплутаною, алогічною. Однак це не завжди відповідає дійсності. Певні закономірності в іменуванні структурних частин Полтави у ХVII-ХVIII
сторіччях усе-таки були. Найзначнішу групу становили так звані географічні «імена». Назви (подані здебільшого за «Генеральним описом Лівобережної України» станом на 1765-1765 роки, у дужках наведені сучасні) центральних вулиць відповідали назвам тих міст, до яких вів шлях: наприклад, Київська (сучасна Жовтнева), Кобеляцька (Фрунзе). Найменування передміських вулиць позначалися відповідно назвами сіл та найближчих хуторів (Куличанська, Пушкарівська). До цієї самої групи належить вулиця Монастирська, бо вона вела до Хрестовоздвиженського монастиря. Назви центральних вулиць передмість часто збігалися з означеннями останніх: три Кобищанські, Павленківська, Подільська (Пролетарська), Очеретянська. Існували й назви, утворені від найменування балки чи яру, довкола яких будували свої оселі полтавці: Мазурівська, Кобищанська, Здихальна, Чамарівська, Панянська вулиці.
Центральна вулиця Полтавської фортеці та платового передмістя Мостова входила в групу вулиць, названих за елементами облаштування. У ХVII-ХVIII століттях вона була основною композиційною віссю та зберегла своє планувальне значення на сьогочасній карті міста. Нинішнім полтавцям ця вулиця відома як Жовтнева (відрізок від Соборного майдану до Петровського парку). Вона пролягала від храму до північно-східного муру в тому місці, де була Київська брама.
Найменування центральної вулиці фортеці час від часу змінювалося: в окремі періоди вона називалася Пробивною, Київською.
Назва Мостова зазначена в Актових книгах Полтавського городового уряду 1664-1669 років, зустрічається на плані Бішева 1722 року і відображає відмітну рису центральної вулиці фортеці - наявність дерев'яного мощення. У Полтаві XVIII століття це була єдина вимощена вулиця. Мощене покриття на ній, імовірно, зробили тимчасово. Заходи щодо опорядження вулиць у місті розгорнулися значно пізніше, за генерал-губернаторства князя Олексія Куракіна (1802-1808 роки).
Малозначущі вулиці Полтави називалися прізвищами когось із їхніх мешканців. Так, у межах фортеці розташовувалися Білушенкова вулиця (зараз не існує, квартал між Соборним майданом та вулицею Паризької Комуни), Кіценська (подвір’я Полтавського краєзнавчого музею та кварталу вулиці Конституції). Свої назви вони одержали завдяки переважанню тут представників саме цих родин. Зокрема на Білушенковій вулиці у XVIII столітті з дев’яти домогосподарств чотири належали вихідцям з роду Білушенків.
На той час розселення на одній вулиці великої частини представників однієї професії було не рідкістю. Це, у свою чергу, зумовлювало відповідне іменування вулиць: Гончарська (провулок Капельгородського), Купецька (відрізок вулиці Паризької Комуни), Різницька (вулиця Верховинця), Міщанська (перший квартал від вулиці Паризької Комуни). Відображалися на назвах структурних частин міста й розміщені тут об’єкти торговельного призначення, адміністративного чи громадського значення. Так виникли вулиці Староринкова (ділянка Соборного майдану), Шкільна (біля Спаської церкви), Хлібська, Різницька.
Віддзеркалилися в назвах полтавських вулиць і найменування фортечних брам (тоді місто їх мало п’ять). Проте назви чотирьох із цих вулиць: Київської, Спаської, Мазурівської, Подільської сформувалися
не під впливом назв брам, до яких вони вели, а одночасно з ними, під впливом інших чинників. Відтак лише одна вулиця тодішньої Полтави дістала назву від найменування фортечної брами - Криловська (сучасна Спаська), що вела до Криловської (Курилівської) вежі з брамою.
Чимало назв з’явилося через розташування на вулицях чи поблизу них церков, соборів, монастирів, цвинтарів: Успенська (ділянка Соборного майдану), Миколаївська (провулок Першотравневий), Воскресенська (нині не існує, подвір'я Полтавського краєзнавчого музею), Стрітенська (вулиця Комсомольська), Вознесенська (нині не існує, ділянка забудови, обмежена проспектом та провулком Першотравневими, вулицею та площею Леніна), Богородицька, Різдвяна, Воздвиженська, Церковний провулок.
Існували в Полтаві й назви без чітких топографічних прив’язок, на пошанування святих чи церковних свят: Матіївська (зараз не існує, схил Іванової гори, частково провулок Ламаний), Марківська, Лукинська, Варфоломіївська, Архангельська, Михайлівська, Гаврилівська, Давидівська, Іудинська тощо. Наявність у «Генеральному описі Лівобережної України 1765-1769 років» значної кількості таких назв (47) та відсутність їх в інших джерелах, зокрема XIX століття, може свідчити, що частина найменувань умовна, внесена переписувачами для зручності опису. Насправді ж другорядні вулиці передмість могли й не мати узвичаєних назв. Їхні тимчасові позначення побутували між городянами до кінця XVIII століття. Після складання схем перепланування міста та перетворення Полтави на центр однойменної губернії назви набули офіційного характеру, змінивши традиційні.
