Гончар Олесь Терентійович
Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопчикові було 3
роки, із заводського селища на окраїні Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита й щира у відношенні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.
Олесь Гончар - це ще одне широко відоме ім'я в когорті знаменитих полтавців. Про це свідчить той факт, що твори О. Гончара були перекладені на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється й вітчизняними, і закордонними майстрами слова.
Хлопчика-сироту виростила бабуся, що і прищепила йому любов до рідного слова. В 1934 р. за путівкою комсомолу Олесь вступає до Харківського технікуму журналістики. В 1938 р. з'явилися перші новели й розповіді. Перебуваючи на фронті, друкував в армійській пресі вірші. Але справжнє визнання йому принесли роман-трилогія "Прапороносці" (1946-1948), 
повість "Земля гуде" (1947), роман "Собор" і інші прозаїчні добутки.
Наснагу О. Гончар черпав з рідної землі. "Легко тут дихається, яснішають думки", - зізнавався письменник.
Роботу на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднував з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики Г. Коцюбинського й В. Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «Про тих, хто дорогий», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) і входили частково до шеститомного зібрання творів письменника.
Помер письменник 14 липня 1995р.
