Глібов Леонід Іванович
Леонід Іванович Глібов. Це ім’я пам’ятне кожному з дитячих років. Бо це ж той самий дідусь Кенир, що сипав, мов з чарівної торби, своїми казками, пісеньками та прислів’ями. Скільки радощів приносив він дітям! У школі діти вивчають дотепні байки Глібова. Одночасно вчаться живої української мови. Слух полонить журлива пісня "Стоїть гора високая", слова якої теж, виявилось, належать йому. Такого поета не можна не
полюбити на все життя!
Народився Леонід Іванович в с. Веселий Поділ Хорольського повіту (тепер Семенівський район) у родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Закінчив Ніжинський ліцей. Із 1840 р. навчався в Полтавській гімназії, де почав писати вірші. У 1847 р. виходить його перша збірка російською мовою „Стихотворения Леонида Глебова”. Працював учителем на Поділлі, а також у Чернігові, де помер і похований.
У Горбах Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і читав "Евгения Онегина"... Звідси в 1840 році батько одвіз хлопця в Полтавську гімназію. А вже в 1841 році Глібов написав свій перший вірш "Сон". Похвала учителя російської словесності заохотила писати далі. 1847 року в Полтаві виходить з друку його перша збірка російських віршів.
Але вже десь із 14 — 15 років у ньому зрів український поет. Вирішальним чинником у цьому процесі став "Кобзар" Шевченка, який потрапив до його рук дуже рано. Навчаючись у Полтаві, Глібов зустрівся з поетом О. Чужбинським і захопився його віршами. Все це привернуло чутливе серце юнака до української мови і рідного письменства. Відтоді поет не кидав пера протягом 40 літ.
Реалізм Л. І. Глібова найбільше проявився в байкарській творчості. "Глібов, обік Гребінки, найкращий український байкопис", — засвідчував Іван Франко. У своїх кращих творах поет показав типові явища сучасності, висміяв суспільні вади. Покріпаченому селянству, а пізніше трудовому народу віддав він своє співчуття і симпатії. Його байкарська творчість викривала несправедливість у судах, хабарництво і казнокрадство чиновників, картала прислужництво, "правду чесала". Саме байками Глібов найближче стояв до народу. Пройняті любов’ю до простої людини, вони були "головним титулом заслуги сего талановитого поета" (І. Франко).
Леонід Глібов увійшов в українське письменство і як поет-лірик, у скарбниці якого маємо таку неперевершено гарну річ, як "Журба", що їй Микола Лисенко дав вічні крила. Не варт забувати ще й того, що глібовські "вірші для дітей міцно ввійшли в наші шкільні читанки" (М. Рильський). За останні роки українські видавництва не раз ощасливлювали дітей його творами.
Чимало зробив Л. І. Глібов і для українського культурного поступу. У Чернігові, де поет прожив більшу частку свого життя, він заснував "Товариство, кохаюче рідну мову". Учасники його ставили перші українські вистави 
та популярні "живі картини". Не отримуючи й п’ятдесяти карбованців платні на місяць, Глібов за власні кошти видавав двотижневик "Чернігівський листок" російською і українською мовами.
В. Самійленко 1893 року писав про Глібова: "Працюючи, не знав ти зради; із шляху певного тебе не відхилив ні острах, ні життя принади". У цих словах підкреслено головне в творчості Л. Глібова: любов до рідного українського народу, відданість йому до кінця. За п’ять днів до смерті поет написав останню байку "Огонь і Гай" з думою про "молодіж любую, надію нашу, квіти" — про дітей. Вся творчість Л. Глібова є неоціненним набутком передової культури українського народу.
Розвиваючи традиції І. Крилова, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, створив понад 100 оригінальних байок, у яких засуджував кріпосницький лад, тому царська цензура перешкоджала спробам видати їх.
Пам’ять про видатного байкаря Леоніда Глібова залишається у свідомості нових поколінь. Він є і буде одним з найулюбленіших поетів українського народу. 1957 року у Веселому Подолі було відкрито пам’ятник Глібову. Його спорудили на свої кошти вдячні нащадки — селяни місцевої артілі. З високого постаменту дивиться поет у широкий рідний степ, немов промовляючи:
Там ясная зоря, як радість привітала,
Літала на коні там молодість моя…
