Два шедеври полтавської архітектури, пов’язані з ім’ям Наума Бахмуцького
Історії адміністративної будівлі нинішнього управління СБУ (на вулиці Жовтневій) та житлового будинку №22 по Паризької комуни пов'язані з ім'ям однієї людини - Наума Бахмуцького.
Приміщення СБУ славиться цікавим архітектурним рішенням, його прикрашає ліпнина у вигляді птахів сирін - символу радості. Пам'ятка архітектури стала однією з візиток Полтави, а також потрапила до рейтингу Семи чудес міста. Але під час масових сталінських репресій цей будинок перетворився у найжахливіше місце в Полтаві. Тут у приміщенні обласного управління НКВС слідчі жорстоко катували невинних громадян. Тоді на території області було заарештовано 12469 осіб. Усі вони були розчавлені бездушною репресивною машиною тоталітаризму.
Зводилась ця будівля як Селянський російський банк у 1906 - 1909 роках. Архітектором проекту був А. Кобелев, інженером - С. Носов. При оформленні фасаду використані різні стилі: модерн, неоросійський стиль та бароко.
Підрядчику Бахмуцькому селяни замовили будівлю і домовились за ціну. Однією з умов було, що Бахмацький мав на власний розсуд використовувати кошти, а зекономлені гроші повинні піти йому як оплата за виконану роботу. Підрядчик на зайві кошти збудував ще й будинок для коханої жінки по колишній Кобеляцькій вулиці (нині - Паризької комуни). Письмові свідчення, які збереглись досі, стверджують, що в Наума Бахмуцького була сім'я, але водилася ще й «дама серця». Оскільки Бахмуцький був багатим, то міг дозволити звести такий маєток і навіть найняти служниць, щоб доглядали за хоромами.
У часи громадянської війни Бахмацький емігрував до Франції, а будинок перейшов у власність держави.
До війни в одній частині дому розміщувався РАЦС, в іншій - ткацька фабрика. Під час Другої світової війни фашисти оселилися в ньому. Воно й не дивно, адже вони вибирали красиві будівлі в центрі міста, щоб контролювати ситуацію в Полтаві. Після війни дім переобладнали під комунальні квартири, які роздали людям.
Останніми роками він був на балансі трикотажної фабрики.
Кілька років тому в цьому домі хотіли організувати невеличкий приватний готель, проект уже був готовий, але задумане так і не вдалося втілити в життя, бо біля будинку немає місця для стоянки авто.
Шість років тому з Франції приїздили нащадки першого власника будинку, того самого Бахмуцького. Спадкоємці цікавились домом, але, побачивши, що він усередині в жалюгідному стані, махнули рукою.
Минулого року дім з мінаретом на даху викупив якийсь полтавський підприємець, а старим мешканцям придбав нові квартири.
Матеріал підготував В.Анікеєнко (http://orenda.pl.ua)
