Чарівні полтавки у долі Олександра Пушкіна

  У „Програмі автобіографії” в 1813 році Олександр Пушкін написав: „Графиня Кочубей. Смерть Малиновського”. Цей запис стосується дочки одного із найближчих сподвижників Олександра І Віктора Павловича Кочубея. Князь Кочубей збудував новий палац у Диканці, а в 1820 році на честь приїзду царя Олександра І – Тріумфальну арку, яка і сьогодні радує око відвідувачів. Наталія виросла в Диканці.

Все миновалось!
Мимо промчалось
Время любви.
Страсти мученья!
В мраке забвенья
Скрылися вы.
Так я измены
Сладость вкусил;
Гордой Елены
Цепи забыл.

  Наталія була першим образом кохання Пушкіна, раннім захопленням юного поета. Знайомство і зустрічі Пушкіна з Н.Кочубей  відносяться до перших років навчання його в ліцеї (на той час вона проживала з батьками в Царському селі). Швидше за все, враховуючи вік обраниці і юного прихильника, їхній роман був лише шкільним захопленням. Поет оспівав Наталію Кочубей під ім'ям прекрасної Єлени. Цілком очевидно, що у вірші відображено не швидкоплинне "сезонне" відчуття, а історія довгої ("поетична" хронологія охоплює принаймні два роки) боротьби з пристрастю до "гордої Єлени". Зради визнані безплідними ліками від любові, і ліричний герой відчуває себе приреченим на самотність. Мабуть, відчуття підігрівалося і тим, що в Наталію Кочубей були закохані деякі інші ліцеїсти, наприклад Іван Пущін. Але поетична хронологія навряд чи відповідає реальній, і захоплення Пушкіна-ліцеїста змінювали один одного досить часто, а деколи і співіснували. У 1820 році Н.Кочубей за наказом батька вийшла заміж за графа О.Строганова. її зустрічі з поетом стали рідкісними. Пізніше Пушкін використав живу натуру Наталії Кочубей для змалювання Тетяни в поемі „Євгеній Онєгін”:

Она была нетороплива,

Не холодна, не говорлива,

Без взора наглого для всех,

Без притязаний на успех.

  В останні роки життя Пушкін зустрічався з Наталією у Карамзіних. Після смерті поета княжна Кочубей пристрасно захищала Пушкіна від злих язиків.

Іншою полтавкою в житті Пушкіна була Анна Петрівна Керн. Дитинство Анни пройшло в Лубнах. За вимогою батька вона в 17 років виходить заміж за 52-річного генерала Керна. Невдовзі Анна залишила чоловіка і в 1819 році поїхала в Петербург. Там вона і познайомилась з молодим Пушкіном. Влітку 1825 року Анна Петрівна приїхала до своєї тітки в Тригорське, щоб мати можливість частіше бачитись з поетом. Пушкін пережив сильне захоплення Керні, свої почуття до неї висловив у віршах:

Я помню чудное мгновенье:

Передо мной явилась ты,

Как мимолётное виденье,

Как гений чистой красоты!..       

                                             За матеріалами В.Анікеєнка (http://orenda.pl.ua)