На високому пагорбі, поблизу міського парку Перемоги стоїть ошатний, затишний будиночок. У ньому з літа 1903 р. по 25 грудня 1921 р. жив і трудився відомий російський та український письменник-гуманіст, журналіст, публіцист і громадський діяч Володимир Галактіонович Короленко. У 1928 р. з нагоди 75-річчя від дня його народження було організовано виставку "Життя і творчість В. Г. Короленка". На її основі у 1940 р. утворено літературно-меморіальний музей, а в тому будинку, де Короленко мешкав останні 18 років, створено меморіальну частину експозиції.
 
  Першим директором музею стала його засновниця, дочка письменника Софія Володимирівна. Під час Великої Вітчизняної війни експозицію було евакуйовано до Свердловська, де музей продовжив свою роботу. Перед відступом з Полтави гітлерівці розвалили будинок письменника. Проте до 25 грудня 1946 р. приміщення було відбудовано і музей поновив свою роботу. 

  На подвір’ї будинку-музею росте сад і розташовано флігель, де діє виставкова зала.
Музей налічує понад 10 тис. експонатів. Тут зібрано унікальні фотознімки, автографи В. Г. Короленка, А. П. Чехова, М. Г. Чернишевського, І. Ю. Рєпіна та інших; власні речі господаря, книжки та газети з його особистої книгозбірні тощо. У музеї є зображення В. Короленка, виконані зокрема живописцем Іваном Пархоменком (1909).

  Робочий кабінет письменника. Тут о 10 год. 30 хв. вечора перестало битися його серце. Двотумбовий письмовий стіл, придбаний Короленком на свої перші літературні гонорари, що служив письменникові 36 років, скляна чорнильниця, 2 ручки з карельської берези, дерев'яна кушетка, виконана за кресленням Короленка, – все тут нагадує про самовідданого трудівника, талановиту людину, якій була близька й дорога доля народу, серед якого він жив… Тут написані «Історія мого сучасника», «Сорочинська трагедія» та інші твори.
 
  У цьому будинку, на фасаді якого тепер встановлено меморіальну дошку, Володимир Галактіонович зустрічався з багатьма відомими діячами культури. До нього йшли на пораду, поділитися горем, розкрити найпотаємніші думки. Його любили, йому довіряли. Він жив потребами людей, їхніми клопотами, обстоював інтереси трудового люду.

  У важкі роки більшовицької деспотії та масових репресій Короленко клопотався на захист вітчизняних діячів культури, відкрито засуджував засоби побудови соціалізму в Радянському Союзі, виголошував гнівний протест проти «найбільшого озвіріння» нової доби і проти розстрілів, висловлювався проти будь-якого терору: як білого, так і червоного. Він також сприяв створенню дитячих будинків для сиріт, у голодні роки багато зробив для допомоги дітям.

  Ім’я письменника-демократа і великого правдоборця носять Полтавський національний педагогічний університет, міський загальноосвітній навчальний заклад № 10 та одна з вулиць міста.