Абсолютний рекорд: шість пам'ятників свині на Полтавщині!
Свиня, як свійська, так і дика, для українців споконвіку була не лише джерелом м’яса, сала, щетини, шкіри, а й символом багатства, достатку і пробудження творчої сили природи.
Культ свині був поширений на різних територіях ще з V тисячоліття до н.е. Серед трипільських археологічних знахідок є глиняні скульптурки поросят із втиснутим у них зерням, а в багатьох скіфських курганах було знайдено фігурки свиней, виготовлені із золота.
У багатьох народів збереглися фольклорні порівняння сонця або зірок із золотою свинкою. У германців на вепрі виїздять Бог весни Фрейр і Богиня Фрейя (слов’янська Прія). Чехи напередодні Різдва виводять дітей на вулицю і показують зірку Звіриницю (Венеру), говорячи при цьому: «Vot zlate prasatko» («Ось золоте поросятко»). Слов’яни на Різдво не сідають їсти, доки не з’явиться Зоря, а хто витримає, той побачить «золоте поросятко». На Різдво шведи і данці випікають коровай у вигляді кабана і називають його «святочним вепром». До тіста цього короваю обов’язково додають зерно з останнього снопа. Частину цього вепра з’їдають, а частину домішують до посівного зерна. Естонці також випікають «різдвяного вепра», а подекуди на новоліття (в березні) готують «березневе порося», яке господиня вирощує спеціально – таємно від усієї родини. Болгари і серби випікають із тіста різдвяне печиво у вигляді свиней, яке називають божура, божуриця. В Україні кісточки з різдвяного поросяти закопували у потаємне місце для підвищення родючості поля.
Християнство привнесло негативне забарвлення образу свині, створивши байку про те, що нібито свиня постійно розривала солому, в якій було загорнуте немовля-Христос, коли його переховували від слуг царя Ірода. Християнська уява вселила в свиню різних «бісів», «чортів» та інших негативних, з її точки зору, персонажів. Однак, незважаючи на це, землеробські народи з повагою ставилися до свині завжди, не відмовляючись від неї і сьогодні.
Свиня з поросятами у світогляді слов’янських племен ототожнювалась з місячним культом Богині-матері, а вепр – з початком сонячного кола (Різдвяним святом Кола Сварожого). Не випадково у Давній Русі свиняча голова була обов'язковою весільною стравою, а вагітним жінкам, щоб пологи пройшли добре, заборонялося штурхати ногою свиню.
Найдавніший пам'ятник свині стоїть у Португалії. Археологи вважають, що гранітну свиню створили племена, що мешкали в цих місцях ще до кельтів - іберійці і лузитяни. Статуя настільки популярна в країні, що зображена на гербі одного з міст, її ім'ям названо кілька сортів місцевого вина, оливкове масло, особливий сирний пиріг і сорт місцевого бекону.
Свиню неодноразово увічнювали в камені чи бронзі німці, данці, литовці, які здавна славляться пристрастю до бекону. Та українська любов до сала перевершила всіх: мало кому відомо, що за кількістю пам’ятників свиням Полтавщина є беззаперечним лідером у світі: на території області їх аж шість!
Перший з них встановлений у минулому столітті на початку сімдесятих біля фасаду головного корпусу Полтавського науково-дослідного інституту свинарства імені О.В. Квасницького. Інститут заснований у 1930 році, а його організатором і першим директором був професор О.П. Бондаренко. Відтоді інститут залишається єдиним у країні спеціалізованим науковим центром, який займається теорією і практикою ведення свинарства, селекції свиней. Зокрема, тут протягом 1966-1993 років під керівництвом професора Б.В. Баньковського була створена полтавська м'ясна порода свиней.
Саме скульптурна свиноматка полтавської м'ясної породи в натуральну величину з двадцятьма поросятками змонтована на метровому дванадцятикутному постаменті. Пам’ятник і постамент виготовлені на кошти співробітників інституту з цементно-гранітної суміші (автор – скульптор-аматор Олександр Корнієнко).
Схожа скульптура, але вже дикій свині з поросятами, була встановлена на території Полтавської державної аграрної академії. Компанію їй складають подібні пам’ятники вовчиці, ведмедиці та гірського козла. Усі скульптури виготовлені із цементної суміші і розміщені по всій території академії, перетворюючи її подвір’я на заповідник дикої природи. Студенти і гості цього навчального закладу не оминають нагоди сфотографуватися з цими пам’ятниками, які давно стали невід’ємною частиною академії, її, сказати б, візитною карткою.
Та в 2003 році в дикої свині з’явилася родичка-сусідка: п’ятого квітня на території Полтавської державної аграрної академії (всього за двадцять метрів від цементної скульптури) відбулося урочисте відкриття нового пам’ятника. Це група із свині у натуральну величину та двох маленьких пастушків – хлопчика й дівчинки – у національному вбранні. Спочатку скульптори та керівники аграрної академії хотіли поставити на постамент двох ангелів, які несуть свиню, однак цей проект викликав несхвальну реакцію з боку священнослужителів. Тому ангелів замінили мініатюрними хлопчиками і дівчинкою, які поганяють величезну свиню прутиком. Скульптурна група і невисокий постамент, на якому вона встановлена, виготовлені з полімерного матеріалу, що імітує бронзу. На постаменті напис "Одвічній годувальниці українського народу". Щоб дати пам'ятнику ім’я, в академії навіть оголошувався конкурс, у якому переміг доцент кафедри екології та ботаніки, відомий полтавський краєзнавець Віктор Самородов, який і запропонував саме цей напис. Керівництво навчального закладу пояснило свою любов до свиней тим, що саме ця тварина неодноразово рятувала наш народ від голодної смерті. За свідченням істориків, у часи монголо-татарської навали загарбники забирали в українців все, що було придатним в їжу. На щастя для нашого народу, мусульмани за релігійними переконаннями не їдять свинини.
Першого квітня 2009 року в іншому місті Полтавської області, Комсомольську, відбулося урочисте відкриття нових декоративних скульптур. Це місто і раніше ледь не щороку радувало всіх новими незвичними пам’ятниками: чого варті лише сантехнік з цуценям та бабця, яка продає насіння. Цього ж року у День гумору на вулицях Комсомольська з’явилося аж три нові скульптури. Міський голова С.А. Супрун і почесний громадянин Комсомольська О.П. Попов презентували гумористичний пам’ятник даішнику-хабарнику і декоративну казкову скульптуру “Голова велетня”. Остання розташована у міському Парку культури та відпочинку. Цей казковий персонаж з поеми О.С. Пушкіна “Руслан і Людмила”. Автором ідеї і виконавцем обох скульптур є О.Ю. Рябо. За його словами, гумористична скульптура працівника ДАІ буде привчати дітей до порядку і нагадуватиме їм про те, що потрібно бути законослухняними. А казкова “Голова велетня” вселятиме дітям впевненість у тому, що можна перемагати, якщо маєш силу духу.
Та найбільший захват у жителів Комсомольська викликала гумористична скульптура “Свиня в багнюці”, створена за ескізом Івана Куімова, учня 2-го класу дитячої художньої школи. Хлопчик переміг у конкурсі, який був організований за рік до цього колишнім мером міста О.П. Поповим, а скульптор О.Ю. Рябо за малюнком школяра зробив пам’ятник. Про свою роботу Іван Куімов сказав так: “Я люблю своє місто і не хочу, щоб окремі люди, які пиячать та засмічують Комсомольськ, були схожими на моє порося”.
Ще дві свині «оселилися» на батьківщині Миколи Васильовича Гоголя – у Миргороді. Пам’ятники розташовані біля славнозвісної калюжі, яку наш відомий на весь світ земляк описав у повісті "Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем". Та ця водойма знаменита не лише цим: миргородська калюжа не пересихає спекотного літа і не замерзає в морозну зимову погоду. На початку ХХ століття лікар, засновник Миргородського курорту Іван Андрійович Зубковський зумів пояснити це диво – водойму "живлять" підземні водяні ключі. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя, 1 квітня 2009 року, навколо калюжі збудували набережну, на якій встановили скульптури літературних героїв Миколи Васильовича. Серед них знайшлося місце і пам’ятнику сплячій свині. Архітектор Сергій Руських та скульптори Д.О. Коршунов і В.П. Голуб так майстерно виконали роботу, що виникає відчуття, ніби тварина з бетону та міді от-от прокинеться і запряде вухами.
А вже через рік алею гоголівських героїв доповнив ще однин пам’ятник свині. Тварина розляглася під тином, підставивши правий бік сонцю. Жителі Миргорода зразу ж дали скульптурі назву «Свиня у раю». Кожен, хто хоча б раз погляне на пам’ятник, не зможе з цим не погодитись. Примружені очі тварини і широка посмішка не залишає сумнівів: свиня серед скульптур Солохи, Івана Івановича й Івана Никифоровича відчуває себе досить комфортно. Автором пам’ятника є відомий миргородський скульптор Юрій Курилін, який крім «Свині у раю» створив композиції «Три куми», «Козаки», «Мисливці», «Журавлі», пам’ятники Героям Чорнобиля, кобзареві Федору Кушнерику, М.В. Гоголю та інші.
Усенародна любов полтавців до свиней виражається не лише в численних пам’ятниках, але й у спеціальних святах – зокрема таких, як День сала, що вже перетворився на один із улюблених і «найсмачніших» заходів міста.
Матеріал підготували: Марина Савченко
Роман Стромило
Валерій Анікеєнко
